У зоні підвищеного радіоактивного забруднення опинилося дев'ять північних районів, міста. Близько 260 тисяч наших земляків, серед яких 62 тисячі - діти, опинилися віч-на-віч з бідою.
Народичі - єдиний районний центр в Україні, який довгий час перебував у зоні гарантованого (обов'язкового) відселення, прийнявши на себе найжорстокіший удар нечуваної катастрофи. Серце житомирського Полісся, звідки наше коріння, наша сила і міць, Народичі стали й нашим вічним болем. Розташована у шістдесяти кілометрах від епіцентру атомного вибуху, народицька земля стала символом чорнобильської трагедії, втративши тисячі сільчан, які покинули свої домівки, рятуючи життя своїх дітей. Близько дванадцяти тисяч народичан, отримавши з того часу болісну назву "переселенці", вже ніколи не святкуватимуть своєю спільною громадою весілля і хрестини, не проводжатимуть всім селом в останню путь. У краї завмерло промислове життя, всі підприємства припинили на той час своє існування, з двох народицьких шкіл одна закрилася, вулиці селища вражали порожніми вікнами житлових будинків, напівзруйнованих приміщень установ.
2016 рік був оголошений Роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і пам'яті жертв атомної катастрофи. За три десятиліття, що минули від дня сумної дати, відтужили у своїх творах музиканти і письменники, виголосили полум'яні промови політики та громадські діячі, виїжджали у Чорнобильську зону експедиції наукові та мистецькі - українські та іноземні. Проте життя тисяч людей, які нині живуть на народицькій землі, налагоджується надто повільними темпами. Тисячі жителів району, які не зі своєї вини виїхали з малої батьківщини, покинувши нажите не одним поколінням своїх родин, і які сьогодні налаштовують нове життя з чистої сторінки, не отримали від держави жодної копійки компенсації. Борг держави перед ними становить 37 мільйонів гривень, і перспектива отримати свої гроші людям за ці роки вже видається примарною.
Як примарною видається 400 народичанам, які проживають у зоні гарантованого (обов'язкового) відселення, реалізація їхнього права на отримання житла у чистій зоні. Вісім тисяч отримувачів пільг і компенсацій, які мають статус постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС, за Законом "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів", прийнятим у грудні 2014 р., втратили право на отримання пільг, гарантованих державою у 1991 році. За цим законом, немов шагренева шкіра, зменшилися обсяги державної підтримки людей, які стали заручниками Чорнобиля, значно звужено соціальні гарантії для постраждалих громадян.
Нерідко, коли мова заходить про державні виплати соціально вразливим верствам населення, зокрема "чорнобильцям", у пресі з'являються міркування про вудку і рибу, мовляв, не треба людей розбещувати пільгами, треба навчити їх заробляти. Це цілком справедливе твердження має сенс, якщо використовується доречно. Невеличке старовинне село Болотниця, яке знаходилося у четвертій зоні посиленого радіологічного контролю, не може похвалитися розвиненою інфраструктурою і наявністю роботи для людей, оскільки довгий час в радіаційно забруднені землі цього віддаленого села не вкладалися кошти для їх економічного відродження. Новий навчальний рік тут зустрічали не дуже весело. Молодших школярів, яких у Болотниці 29, вже не годуватимуть за державний кошт. І батькам, де в сім'ях не одна дитина, доведеться викроювати на шкільні обіди для малечі гроші, яких і так катма. Тож говорити болотницьким жителям про вудку і рибу щонайменше немилосердно і непорядно. А от у сусідніх Закусилах, які належать до третьої зони, дітям пощастило більше. Там батьки не перейматимуться тим, що їхні діти у школі не нагодовані. Народицький район, значна територія якого довгий час належала до другої зони безумовного (обов'язкового) відселення або до зони відчуження, втратила майже весь свій промисловий потенціал, а відтак і робочі місця, які б давали прибуток сім'ям поліщуків. Економічне відродження краю, який постраждав від атомного вибуху, справа не лише сільчан. Держава має підставити людям своє плече, зберігаючи святу пам'ять про своїх співвітчизників, які прийняли на себе найтяжчий удар і кому не вдалося виїхати з рідної землі поїздами і виле¬тіти літаками бізнес-класу.
Народичани створили Музей чорнобильської трагедії, якому указом Президента України надано статус національного. У головній залі музею знаходиться іконостас, привезений з Воскресенського храму, який потрапив у зону відчуження. Поряд з ним поліський човен, що символізує Ноїв ковчег. Для відвідувачів уже стало традицією залишати у човні дитячі іграшки на знак жалоби і пам'яті про тих, хто загинув від згубної радіації.
Народичани хочуть, щоб їхня пам’ять не була зраджена, а про них і їхніх дітей не забувала держава.

Джерело: exo.net.ua