Тутешня місцевість має великі запаси кварцевих пісків, тож скловари з діда-прадіда плекали тут свій промисел. Підприємство, яке «годувало» більшість місцевого люду, й нині успішно працює, випускаючи посуд для фармацевтичної та парфумерної галузей. В його цехах цілодобово пульсує робочий ритм: плавиться скломаса, рухаються конвеєри, наповнюється склад готовою продукцією.

— Вона іде в Україну і на експорт — у Молдавію, Румунію, Білорусію, Казахстан та деякі інші країни, — розповідає в. о. директора заводу Роман Будник. — Пісок для виробництва скляної продукції беремо свій, мар’янівський — більше 500 тонн його щомісяця йде. У «рецептурі» є ще тернопільський доломіт, польовий шпат і румунська сода, перемелене вугілля, склобій... Майже 40 тонн скломаси з цих компонентів «варимо» щодоби. Випускаємо коричневе скло, яке популярне у фармації.

Виробничі процеси на підприємстві нині автоматизовані й комп’ютеризовані. Постійно триває реконструкція, адже прогрес не стоїть на місці. Налагоджено й процес використання виробничого тепла для обігрівання заводських приміщень, що дає суттєву економію.

Свого часу, в 90-их роках минулого століття, підприємство пережило нелегкий період, коли його продукцію не брали, не було чим платити працівникам. Тепер же про ці перебої забули. На заводі нині трудяться 360 чоловік, середня зарплата — 4,5 тисячі гривень. Створено належні соціально-побутові умови для робітників. Зокрема, діє тут їдальня, де за 12 — 15 гривень можна смачно пообідати. Цікаво, що 18 жінок-працівниць перебувають у декретних відпустках. Отже, рід склоробів не переривається — підростають ті, хто перейме батьківське ремесло і продовжить його.

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua