Народилася Надія Кушнір у січні 1917 року — в останні тижні існування Російської імперії. Її батьківщина — село Базар Народицького району, пише Житомирщина. 

Заміж вийшла у 19 років. Народила чотирьох доньок — Марію, Тетяну, Галину і Любу. Всі вони теж нині живі, найстаршій — вже 80, наймолодшій — 64 роки. З мамою разом живе Галина. «Мамине життя було нелегке — війни, голод, тяжка праця, — розповідає Галина Коминар. — Більшість життя вона прожила в Народичах. Працювала на різних роботах у колгоспі. Хазяйство удвох з батьком тримали велике—корови, свині, кури, город». Сама ювілярка киває головою—погоджується з донькою. «Скільки жила — завжди працювала в колгоспі, — каже Надія Ісаківна.— Лише й пам’ятаю ту працю. В колгоспі — робота, і вдома — робота...».

Після Чорнобильської аварії мешканців Народичів переселили в чисті райони. Так Надія Кушнір у 1998 році опинилася в Головенці. Тут теж завели хазяйство. «Тримаємо корову, свиню, курей, — каже донька старожилки. — Мама вже погано ходить, у неї — поліартрит. Але при нагоді все намагається мені допомогти. Щось підмете, щось покладе на місце. У свої роки вона ще дуже жвава. Та й пам’ять має відмінну — розповідає про події, які були ще 85­90 літ тому!».

Цікаво, а який раціон у 100­-літньої бабусі? Вона зізнається, що вживає різну їжу. Проте має маленький секрет. «Я їм потроху, — але часто, — каже вона. — Тож так себе почуваю добре. Магазинних харчів не люблю їсти, бо не знаю, з чого вони зроблені». Донька додає, що готує матусі переважно каші. Улюблена — манна. Ще бабця любить супи та борщі. А особливо ласує млинцями- ­оладками. «А чи має довгожителька якесь улюблене заняття?» — цікавлюся я. «Поки очі краще бачили, вона дуже любила вишивати, — каже Галина Федорівна. — У нас у старій хаті було багато рушників та картин, які мама вишила. А ще у її житті важливе місце займає віра — мама завжди ходила до храму, сповідалася, та й постів дотримувалася».

Надія Ісаківна має 8 онуків, 10 правнуків. І навіть трьох праправнуків! Це вже п’яте (!) покоління її нащадків. Таким скарбом може похвалитися мало хто навіть з довгожителів. «Праправнуки — це правнуки старшої маминої доньки, 80­річної Марії, — пояснює Галина Коминар. — Хлопчику і дівчинці — чотири і п’ять років, а найменшій праправнучці — лише вісім місяців. Живуть вони в Попільнянському районі. А влітку мають приїхати до нас, щоби потішити свою 100­-літню прапрабабусю».

Всі новини Житомира