Щороку – починаючи з 1984 р. – Житомир відзначає черговий ювілей, точкою відліку якого вважається 884 р. Однак ця дата викликає у науковців сумніви, адже в жодних літописах у цей час (як, власне, й пізніше – в період IХ–XIII ст.ст.) Житомир не згадується. Більш-менш достовірна згадка про місто датована 1394 роком, коли його захопили литовські феодали під час походу на Київ.

При вивчені історичного минулого Житомира більшість учених основну увагу приділяла писемним джерелам. Причому припущення щодо походження й часу заснування міста, висловлені дослідниками дореволюційного періоду, приймалися без жодного критичного аналізу. Згодом з’явилася навіть легенда про нібито засновника міста – дружинника Житомира, – яка мала як прихильників, так і противників. Проте факт існування цієї особистості досі науково не доведено. Однією із причин непевної ситуації, що склалася в історіографії вивчення Житомира, можна вважати незначну кількість археологічних досліджень на території міста – особливо у його центральній історичній частині.

Так, ніхто не проводив ані розвідувальні, ані стаціонарні розкопки (крім поверхневих зборів підйомного матеріалу на території городища на Замковій горі). Поза увагою науковців і краєзнавців залишилися й ділянки посаду та навколишніх територій уздовж лівобережної частини струмка Рудавка (від вул. Замкової до Замкової площі), безіменне підвищення між Замковою площею, вулицями Костельною та Басейною (район садиби католицького костелу й навколишніх будівель), а також територія міського скверу. Наразі археологічна ситуація на зазначених ділянках залишається невідомою. Це, у свою чергу, зумовило необхідність здійснення поглиблених досліджень.

Тож у 2016 році на замовлення Житомирської міської ради і відповідно до попередньо розробленої програми фахівці Житомирського обласного краєзнавчого музею та Інституту археології НАН України розпочали стаціонарні планомірні археологічні дослідження, зосереджені в історичній частині міста. Розвідувальні розкопки проводилися на трьох ділянках – Замковій площі, Замковій горі й дитинці (дитинцем за давньоруських часів називали центральну укріплену частину міста) та в Міському сквері (між вулицями Кафедральною і Рильського й будівлями магістрату та правосуддя). Таким чином, уперше за всю історію археологічних досліджень у Житомирі розвідувальні розкопки охопили території міського скверу (а саме – частина посаду) та Замкової гори (насамперед городище й дитинець).

На місцях запланованих розкопок учені заклали розвідувальні шурфи, а також візуально обстежили підвальні й підземні споруди, виявлені в центральній частині міста – по вул. Великій Бердичівській.

Основним завданням, якому підпорядковувалися археологічні пошуки й, відповідно, вибір методики їх проведення, були: встановлення культурно-хронологічної належності археологічних нашарувань і ступеню їхньої збереженості та пошук археологічних об’єктів, перспективних для подальших археологічних розкопок, реконструкції й розбудови на їх основі туристично привабливих музейних комплексів.

Із цією метою напередодні початку археологічних розвідувальних робіт було запрошено геологів Київського національного університету імені Тараса Шевченка – старшого наукового співробітника кандидата геологічних наук К.М. Бондар та інженера I.В. Цюпу, які провели попередні археолого-геофізичні пошуки й визначили місця геофізичних аномалій, що можуть бути співвіднесені з великими підземними об’єктами, перспективними для подальших досліджень.

Обрання археологами методики досліджень було зумовлене проведенням робіт у центральній частині міста, яка характеризується щільною забудовою, густою сіткою підземних комунікаційних мереж, а також розташуванням садово-паркових об’єктів. Місця для закладення пошукових шурфів вибиралися на місцях виявлених геофізиками аномалій. Розміри пошукових шурфів та їх орієнтація визначалися з урахуванням оточення спорудами, підземними комунікаціями та парковими об’єктами. Верхній шар ґрунту, який подекуди сягав 1 м і був представлений сучасним будівельним сміттям, що накопичилося внаслідок перепланування поверхні в центральній частині міста у другій половині ХХ ст., знімався за допомогою землерийної техніки, наданої Житомирською міською радою.

Всього в центральній частині Житомира за допомогою 15-ти пошукових шурфів було досліджено площу близько 50 м2. Потужність культурних нашарувань у межах пошукових шурфів становила від 1,2 м до 3,6 м. В межах шурфу №8 встановити нижню межу залягання культурних нашарувань нижче глибини 4 м не вдалося – через загрозу обвалення стінок пошукового шурфу. Найбільшу потужність нашарувань – понад 4 м – відзначено в центральній південній частині скверу. Найменшу – 1,2 м – зафіксовано поблизу приміщення магістрату й Замкової гори. Значне поглиблення рівня поверхні материка в центральній частині скверу можна пояснити тим, що свого часу на цьому місці спостерігалося значне природне пониження рівня поверхні, й, відповідно, Замкова гора, відділена западиною, зафіксованою шурфами №№ 7 і 8, височіла на окремому мисоподібному останці (останець – це порівняно невелика ізольована ділянка землі, що залишалися після руйнування більшої).

Практично для всіх шурфів характерним є потужний верхній шар будівельного сміття з битої цегли й вапна, що утворився внаслідок перепланування поверхні центральної частини міста в другій половині ХХ ст. і містить перевідкладені знахідки як ХХ ст., так і ХІХ ст. Нижні нашарування дають змогу виокремити потужні горизонти XVII–XVIII ст.ст. зі значною кількістю речових знахідок.

Практично на всіх шурфах Замкової площі представлено культурні нашарування XIV-XVI ст. У межах скверу старожитності цього періоду тяжіють до північної його частини. Так само й поширення давньоруських матеріалів тяжіє до північної частини скверу – ближче до схилів р. Кам’янка. Вчені припускають, що окремі знахідки фрагментів стінок з ознаками ранньогончарної техніки в пошукових шурфах №№ 7 і 8 вказують на південну межу давньоруського культурного шару.

В польовому сезоні 2016 р. вперше в історії дослідження центральної частини Житомира археологи зафіксували старожитності VIII–IX ст.ст. – у вигляді кераміки Лука-Райковецької культури, поширення якої в пошукових шурфах тяжіє до Замкової гори, що, ймовірно, й була одним із центрів освоєння території та формування міського центру. Серед виявлених знахідок представлені також матеріали доби енеоліту-бронзи – фрагментами ліпного посуду.

На місці кількох аномалій, зафіксованих за допомогою георадара, було виявлено масивні архітектурні конструкції. Так, у шурфі №9 знайдено кам’яну фундаментну кладку на вапняковому розчині, а в межах пошукових шурфів №№ 4, 5, 6 – залишки стін і склепінь підвальних приміщень, які можуть бути співвіднесені зі спорудами XVIII–XIX ст.ст.

У ході вивчення культурних нашарувань у центральній частині міста археологи також виявили численні знахідки ліпних і гончарних керамічних виробів, скляного посуду, інструменти, побутові речі, прикраси, зброю, монети Золотої Орди, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської імперії та західноєвропейських країн.

Окремо слід згадати зафіксований по вулиці Великій Бердичівській комплекс підземних споруд, представлений великим підвальним приміщенням і вхідною частиною з місцем для розташування масивних дверей, від яких веде вниз під землю мурований цеглою хід до підземної споруди.

Продовження археологічних досліджень у Житомирі заплановано на поточний рік.

За інформацією Інституту археології НАН України

Всі новини Житомира