Ось як пояснює цю ініціативу керівник інституту Володимир В’ятрович: «Нами вже розроблено проект Закону «Про державні свята в Україні». Найближчим часом будемо виставляти на громадське обговорення це питання. Головним чином у цьому напрямку буде, дійсно, впорядкування свят, тому що у нас календар наповнено якимись новими українськими національними святами, а старі радянські свята все одно залишаються», — пояснив він. І далі конкретизував: «Я думаю, що нам не варто говорити про таке державне свято, як 1 Травня. Також поступово і точно треба переводити акцент із 9 Травня на 8 травня. Також я переконаний, що не варто робити державним і святковим днем 8 Березня».

Можна не сумніватися, що пан В’ятрович організує громадське обговорення в потрібних аудиторіях з участю потрібних фахівців. І навряд чи почує, а, тим більше, прислухається до того, що думають пересічні громадяни, котрі колись таки святкували названі ним свята, а сьогодні — узагалі не знають, що таке справжнє свято, бо їхнє життя ось уже чверть століття сповнене не радістю від життя, а болем і, нерідко, гнівом від проблем.

«Просто диву даєшся, — пише В.Яковченко із Житомира, — як оця «безпам’ятна команда» знову збурює людей. З назвами вулиць воювали, пам’ятники поскидали. Тепер за свята взялися. В Україні що, немає важливіших проблем? Мало нам комунально-тарифних бід, які нічого, крім гніву, не викликають, мало обіцяних підвищених зарплат, які обернулися дурнею, так треба ще й плюнути нам у душу, узявшись за наші свята? Хіба це не схоже на провокацію в державному масштабі?».

Не знаємо віку автора процитованого листа, проте думається, що він — іще з радянського покоління і співставляє життя тодішнє і сьогоднішнє. Цілком вірогідно, що «спецам»-реформаторам його міркування, як-то мовиться, «не до двору».

Але ось репліка 18-річного коростенця Івана Олександрова: «Не розумію, чому 1 Травня називають радянським святом. Його ж назва завжди була, вже понад сто років, і залишається й сьогодні — День міжнародної солідарності трудящих. Його відзначає увесь світ. У тій же Франції й ряді інших країн це — вихідний день, бо люди виходять на масові акції, щоб засвідчити свою солідарність у боротьбі за права трудівників, за демократію».

До міркування нашого юного автора додамо, що за нещодавно оприлюдненою інформацією МЗС України, День міжнародної солідарності трудящих 1 Травня є державним святом у 54 країнах світу. Проте для Інституту національної пам’яті, очевидно, це не є показником.

«Потрібні» історики й законописці, які творили анонсований В’ятровичем Закон, цього не знають, чи, правильніше, не хочуть знати. Так само і щодо Міжнародного жіночого дня 8 Березня. Медсестра з 40-річним стажем Людмила Виговська, котра все життя пропрацювала в пологовому відділенні районної лікарні, не стримує емоцій: «Так, ми сьогодні — незалежна держава, але ж цей день є спільним для жіноцтва усього світу. І якщо ми прагнемо чи пнемося дорівнятися до інших, сильніших, держав, то чому ж так нерозумно протиставляємо їм себе?».

До речі, автори обговорюваного законопроекту аргументують ідею скасування свята 8 Березня тим, що, мовляв, у нас з’явилися нові свята: День Матері — у травні й День сім’ї — у вересні. То про яке ж зменшення свят, про що так піклуються вони, можна говорити? А якщо жінці не судилося стати матір’ю, або ж вона — самотня й не має сім’ї, то що, вона — й не жінка і дня на її вшанування не повинно бути?

У своїй законотворчій сверблячці один із захисників отої ідеї, виступаючи на Українському радіо, напевно ж, заліпивши вуха, щоб не чути обурливих заперечень, договорився до того, що, мовляв, «свято 8 Березня було святом для радянських керівників». Почувши те брехливе «відкриття», Р.Ф.Ковтун із Андрушівського району зателефонувала до редакції й мовила: «Я багато років працювала на керівних посадах у партійних і радянських органах. І так випадало, що мені так само, як і моїм колегам у всіх містах і районах області, доводилося турбуватися, щоб у кожному трудовому колективі привітали жінок зі святом, щоб не забули колишніх своїх працівниць. А в районах, містах і селах проводили урочисті збори, вечори, на яких вшановували жінок-трудівниць, матерів. Це було справді всенародне свято, про яке нинішнє покоління просто не знає, а ті, хто взявся за його «декомунізацію», чинять за народним висловом: «Застав дурного Богу молитися, то він і лоба поб’є»...

Тим часом пан В’ятрович додумався до нового виверту, дуже схожого на чергову провокацію: мовляв, замість 8-го давайте святкувати 9-го березня — це ж день народження Шевченка...

І все ж, які б не були схвалення чи заперечення щодо скасування свят 1 Травня і 8 Березня, вони не викликають такого пекучого болю, такого гніву, як намір скасувати державне свято 9 Травня — День Перемоги, «перевівши акцент на 8 травня». Законописці з Інституту національної пам’яті, очевидно, оглухли й осліпли та, впавши у безпам’ятство, шкодують, що це «старе радянське свято» залишається. І не розуміють, що саме від Великої Перемоги радянського народу, могутньою складовою якого був український народ, залишилася держава Україна, врятована від гітлерівського нашестя і піднесена до членства в Організації Об’єднаних Націй. Вона залишилася і є завдяки тим, для кого саме 9 Травня — День Перемоги, є найвеличнішим і найсвятішим святом.

Той же пан В’ятрович, щоб якось пом’якшити цілком природнє обурення й спротив не зациклених на «декомунізаційних» реформах громадян, сьогодні вже висловлює виправдовувані пояснення, що, мовляв, мова йде не про скасування дати 9 Травня як такої, а лише про перенесення вихідного дня на 8 травня. «А ветерани, — сказав він, — нехай собі відзначають свято 9 Травня». З цього приводу наш читач, онук учасника й інваліда війни Олег Кривощук пише: «Більшого лицемірства важко навіть уявити. Вихідний день у День Перемоги запроваджувався і для самих ветеранів, і для їхніх дітей, онуків і правнуків — для всього народу, аби цього дня вони вшановували мертвих і живих героїв — біля пам’ятників і обелісків на могилах полеглих. Це — день, який єднає покоління».

У Романівській ЗОШ Попільнянського району від Марії Степанівни Виговської довелося почути рішуче: «Я категорично проти, щоб щось змінювали. 9 Травня — це переможна історія нашого народу і горе нам усім, якщо на догоду політикам будемо її паплюжити й переінакшувати».

І справжній крик душі звучить у листі до редакції дитини війни з Олевського району О.С.Бабчука. Він адресує «декомунізаторам» такі слова: «Прошу вас, благаю: зачекайте ще рік-два — і наших ветеранів війни вже не залишиться жодного. А тоді вже, правнуки погані, зможете танцювати на їхніх кістках, якщо вам це дозволять хлопці, які на сьогоднішній війні продовжують естафету дідів і прадідів. Будете танцювати і тішитися, що ви — «цивілізовані».

Саме рівнянням на «цивілізований світ» творці згадуваного законопроекту пояснюють «переведення акценту з 9 Травня на 8 травня». «Але чому ж тоді, — ставить запитання голова ради ветеранів Житомисрького району О.Г.Ковальчук, — наші законотворці та можновладці, які мають втілювати ті закони в життя, не просувають Україну до цивілізованих зарплат, цін, умов життя й соціального захисту наших громадян?».

Годі й сперечатися, деякі з радянських свят були, так би мовити, суто ідеологічними. Але що ми маємо сьогодні? Чи не міняємо шило на мило?
І, нарешті, — ще один сюрприз. Із подачі секретаря Ради національної безпеки і оборони, а також проповідника Олександра Тручинова, котрий із православного перехрестився у протестанта, визріла пропозиція православне Різдво 7 січня перенести на католицько-протестантське — 25 грудня, щоб святкувати його разом «із усім цивілізованим світом». Це ж як треба зневажати свою, в більшості православну, Україну, щоб зазіхнути на святе...

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua

Всі новини Житомира