У проголошенні було подано, що панщину і шляхетство зноситься, всі українці будуть вільними козаками і вся українська земля буде зватися по-давньому «Гетьманщина» щодо свого політичного стану. Гетьманом відновленої української держави було обрано Максима Залізняка, а головним комендантом збройних сил уманського полковника Івана Гонту. Комендантом міста Умані призначено сотника Пантелеймона Уласенка. Окремі постанови регулювали податкові і військові повинності громадян супроти української держави; всякі самовільні накладані контрибуції були заборонені. В державі мав панувати лад і порядок, сперті на принципах справедливості й рівності всіх громадян. Країну поділено адміністраційно на полки й сотні.

Ядро української армії силою двох тисяч вояків приміщено у спеціальному таборі біля Умані. Тут вівся регулярний військовий вишкіл та прищеплювалися принципи суворої військової дисципліни. З решти повстанців, що були тоді в Умані, створено повстанські загони, які вирушили в дальший похід на захід і північ для прочищування українських земель від польських окупантів. Ті загони, що їх командирами були Микита Чорний, Романченко, Ніс, Паралюш, в останньому тижні червня і перших тижнях липня 1768 р. здобули містечка Гранів, Теплин, Дашів, Тюльчин, Манастириська, Гайсин, Копели, Божівку, Жидачин, Ладижин, Балту й очистили всю Уманщину від поляків та жидів.

Так само успішно проходили повстанські дії полковника Семена Неживого в південній частині Київщини. З Холодного Яру біля Мотронинського монастиря подався Неживий у Чигиринщину та Черкащину, де появилися сильні частини польських конфедератів, що грабували і знущалися над українським населенням. Із документом, виставленого медведівцями про взірцеву поведінку Неживого і його відділу, довідуємося, що в Медведівці відділ Неживого знищив сотню польських конфедератів, а в Жаботині кругло 450 польських вояків. Подібні документи інших громад подають, що у днях 20-22 (9-12 за ст. ст.) червня 1768 р. Неживий був із своїм відділом у Каневі, 26-го (15-го за ст. ст.) в Мошнах, 31 (20 ст. ст.) червня в Жаботині, 1-2 липня (21-22 червня ст. ст.) в Медведівці, 6 липня (26-го червня за ст. ст.) у Крилові. Скрізь там він винищив поляків і жидів і, як засвідчує Рум'янцев у своєму рапорті московській цариці з датою 19-го (30-то за н. ст.) червня 1768 р., отаман Неживий «завів там новий економічний лад, для чого визначений економ із місцевого (українського) населення і писар грецького віровизнання». В його районі оперували зі своїми загонами підпорядковані йому сотники: Іван Чорний у районі Черкас, Василь Шелест — Жаботин, Василь Смілянський — Лебедин, Іван Таран — Вільшина, Шундра — Сміла, Станкевич — Корсунь, Шевченко — Богуслав.

У середній частині Київського воєводства, що стала тереном дії полковника Якова Швачки, колишнього курінного отамана Журилівського куреня на Січі, оперували зі своїми загонами повстанські отамани: Василь Тесленко-Журба — Васильків, Груда — Хвастів, Сава Плиханенко — Біла Церква, Павло Таран — Володарка, Микита Москаль — Бердичів. Зразу Швачка оперував разом із Журбою; на початку липня Тесленко-Журба, мабуть, піднесений Залізняком до рангів полковника, почав проводити повстанські акції самостійно в районі Житомира.

Північну частину Київщини прочистив від поляків, згідно із планом, полковник Іван Бондаренко. Він здобув Брусилів, Андріївку, Бишів, Рожів, Макарів, Димир, Бородянку, Грузьке, Дідівщину й подався на київське Полісся. Йому підлягали сотники: Саражин, у загоні якого були отамани Бандурка, Скорина й Петро Вітер, — в районі Боярки; Головацький — Марків, Грицько Вовк і Максим Максимів — Полісся.

Так у висліді двомісячних боїв увесь терен Київського і Брацлавського воєводств були зовсім очищені від поляків. Хто з них не втік завчасу на захід, той був знищений повстанцями. Правобережна Україна ставала знову вільною, самостійною державою із гетьманом Максимом Залізняком у проводі. На звільнених теренах заводжено козацький лад, встановлювано українську адміністрацію. У вишкільному військовому таборі біля Умані під керуванням полковника Івана Гонти формовано нові повстанські загони, які вирушили на захід і північ, щоб звільнити від поляків теж Поділля, Галичину, Волинь і Полісся. Хвилі повстання докотилися навіть до Закарпаття.

Петро Мірчук, zhitomir.vv.si

Всі новини Житомира