У цій статі ми поставили за мету довести, що Шевченко перебував у самому Брусилові в останніх числах жовтня 1846 року.

Багато подорожей Шевченка називають «археологічними». Відомо, що остання археологічна подорож Шевченка тривала в межах 21 вересня – 29 жовтня 1846 року на Поділлі, Волині і Київщині. 2 і 3 жовтня ми знаходимо Шевченка в Камянець-Подільську, незабаром він виїжджає для змалювання Почаївської лаври і перебуває там принаймні до 20 жовтня.

Останню декаду жовтня Шевченко приділив подорожі з Почаєва до Києва через Кременець, Дубно, Острог, Корець, Новоград-Волинський і Житомир.

Офіційно на Шевченка-археолога покладено було зібрати фольклорний матеріал, оглянути визначні урочища та могили і зробити ескізи з них, зібрати, де можна, давні акти і грамоти і, нарешті, змалювати в акварелі Почаївську лавру.

Речовими наслідкам подорожі Шевченка 1846 р. залишився його альбом з піснями, а художнє осмислення баченого ті вивченого кожний читач може знайти у двох творах Шевченка – поемі «Варнак» та однойменній повісті, які по суті становлять одну величну епопею боротьби закріпаченого селянства проти ненависного панства. «Я різав все, що паном звалось» — заявляє і чинить народний месник Варнак, один з-над р. Ікви, другий з-над р. Стирі.

Відчуваємо, що обидва твори Шевченка пронизані колізіями боротьби історичного Кармелюка. Вони безумовно ввібрали у себе окремі елементи з «Пісні про Кармелюка», записаної поетом в Кам?янці-Подільську.

На Київщині Шевченка здавна цікавили пісні про Бондаренка і сама історична постать північного ватажка «Коліївщини», революційного руху кріпаків на Правобережній Україні.

Отже, по дорозі з Житомира на Київ у Шевченка була щаслива нагода ще ближче ознайомитись з піснями та народними переказами про Івана Бондаренка.

З Житомира на Київ за 40-х років XIX ст. вело дві дороги: одна – поштова, новіша, через Студеницю, Радомишль, Раковичі, Рожев, Мотижин і Білогородку, друга – воєнна –»старий шлях» через Студеницю, Коростишів, Привороття, Брусилів, Грузьку, Бишів і Білогородку.

Про останню, воєнну дорогу Фундуклей, київський губернатор, писав у ті самі 40 роки: «Крім важливості її в воєнному відношенні, вона має значення також і для торгівлі. Всі проїжджаючі не на поштових конях у Житомир звичайно направляються цією дорогою для скорочення шляху і для уникнення великих пісків під Радомишлем».

Уже одна ця обставина могла становити достатній мотив для Шевченка, що поспішав до Києва, обрати другий тракт, — через Брусилів. Та були і значно значніші мотиви у Шевченка обрати саме другу дорогу з Житомира на Київ.

За народними переказами і піснями про Бондаренка, записаними поетом ще в 1843 р. в околицях Вишгорода, на північ від Києва, Шевченкові відомо було, що Бондаренко походив з кріпаків с. Грузької, що там жила його мати, що діяв Бондаренків гайдамацький загін в Бишеві, що розгромлено цей загін в Макарові, а самого Бондаренка страчено в Чорнобилі.

За час співробітництва Шевченка в київській Археологічній комісії йому могли бути відомі вже з документів і такі факти, що центром гайдамацького руху 1768 р. на півночі Київщини став Брусилів, що правою рукою Івана Бондаренка був Корній Москаленко, походженням, як гадають, з села Осівці, що вони разом з загоном козаків в’їхали в Брусилів з боку с. Дідівщини і «покаравши» тут, у Брусилові шляхту і рандарів та поповнивши свої ряди Брусиловськими кріпаками і міщанами-ремісниками, направилися в Грузьку, а потім у Бишів, Копилів, Рожев, Макарів, Андріївну.

Рух цей кріпаків набрав таких розмірів, що викликав занепокоєння польського уряду і сейму.

Є ще й третя вказівка, що Шевченкова дорога з Житомира на Київ лежала через Брусилів і Бишів. Це «Пісня про Бондаренка» з Шевченкового альбому 1864 р., записана десь по цій саме дорозі.

Я. Галайчук, zhitomir.vv.si

Всі новини Житомира