Дана родина не рідко ставала прикладом у дослідженнях про “збирання земель” українською шляхтою, як в працях сучасних українських так і польських дослідників. Періодизація накопичення земельного фонду родини у статті узята з урахуванням таких особливостей: перше відоме нам землеволодіння Голубів на Житомирщині (Київське воєводство) і втрата маєтків («Голубщини») з остаточним розривом Гетьмана Зиновія Хмельницького з Речпосполитою.

Наприкінці XVI – п. п. XVII ст. одна з гілок роду Голубів змогла піднестись за рівнем економічної могутності до магнатського статусу. Цей процес пояснюється тим, що ще в середині XVI ст. Іван Андрійович Голуб (а саме йде мова про його родину) стає клієнтом князів Корецьких. Слід зазначити, що до того певні гілки Голубів були пов'язані з родами Острозьких та Горностаїв. Клієнтура у кн. Якима Корецького, дала змогу Голубам утримувати значні посади, а разом із тим зробитись одним із впливовіших родів Київщини перед Хмельниччиною.

Однозначно не можливо ідентифікувати землі, із яких походять Голуби. Фіксація окремих представників родини, за даними перепису війська литовського у 1528 році, в Новогрудських, Полоцьких землях та Яблонської парафії - не можуть свідчити про вихід на Волинь, а згодом і Київщину з територій сучасної Білорусі. Підтвердження цьому є те, що в кінці XV – на початку XVI ст., засновник родини, Голубко Ганкович, був якраз тим шляхтичем, який ніс службу Королю і Великому Князю і міг залишити своїм нащадкам вислужені землі. До того ж, герб Голубів, який зберіг в собі князівську корону, засвідчує і давній статус Голубів на землях Русі – походження з князівської династії, що саме по собі вже робить їх родиною загальноруського значення.

Одними з перших маєтків, якими володіли Голуби на Житомирщині, були їх власні «осади» на пустовщинах та заставні села князів Корецьких. Осадові поселення, за тогочасною традицією, називались за власним ім?ям чи прізвищем. Так на Житомирщині виникли села Голубівки. З вірогідністю можна сказати про дві Голубівки, що були засновані Голубами – це Голубівка Ружинського та Користишівського районів. Обидва селища знаходяться в ареалі володінь останніх, до того ж Голубівка Білилівської волості документально засвідчується як осад до 1612 р. В Актових книгах Житомирщини фіксується с. Голубівка, яка вже у 1605 р. не належала Голубам. В тих же актах фіксується ще одна Голубівка, що у 1650 р. належить О. Глуховському і що вже мала іншу назву – Чернушки. Що до маєтків, які Голуби утримували на правах клієнтів, то безперечним, одним із «титульних»маєтків було с. Багате (Багачка), яке їм належало з 1583 р. Село Багачка фіксується за Голубами протягом XVII ст. Цікаво, що Голуби утримували село з такою ж назвою і в другій половині XVII ст. на Лівобережній Україні (це може свідчити про традицію перейменовувати й називати свої маєтки за старими назвами). Назва маєтку дало друге прізвище одній з гілок Голубів – Голубів-Багацьких, що було трансформовано в козацькому середовищі на Голубів-Багатих, але не прижилось і останні використовували надалі прізвище Голубенки (козацько-старшинська родина, що поріднилась із Гетьманами Самойловичем та Скоропадським, а також родами: Забіл, Марковичами, Мировичами, Чарнишами, Огієнками).

Маєтки Голубів на Житомирщині мають «гніздову» структуру, тобто знаходяться невеликими групами сіл, що розташовані одне біля одного. Нами виділені і ідентифіковані такі групи сіл, а саме у: Брусилівському, Ружинському, Новоград-Волинському районах.

Зафіксованими маєтками, якими володіли Голуби на Житомирщині, були: Багате - Багачка (1583 р.), Жалобне (1597 р.), Коритищі (1597 р.), Молодьків (1599), Княжи (1609 р.), Білилівка (1629 р.), Новий Брусилів (1630 р.), Дивин (1630 р.), Морозівка (1630 р.), Жаболовка (1630 р.), Богданівка (1640 р.). Але це не повний перелік володінь Голубів на Житомирщині, бо як зазначалось вище, існували села засновані Голубами. Відомі ще декілька сел на Житомирщині з назвою похідною від «голуб»: Голубієвичі (Народицький р-н, знаходиться біля маєтку Юрія Голуба на 1640 р. – Волчков), Голубівка (Коростишівський р-н.) та Голубятин (Попільнянський р-н).

Утримування маєтків у зазначений період було не тихою справою. Постійні претензії шляхти одна до одної вирішувались взаємними нападами на маєтки, бійки на вулицях і цілими війнами, коли всесильна шляхта збирала цілі ополчення і, розпускаючи власні знамена, під удари барабанів та галас труб робила справжні військові рейди по землях супротивників. Окрім таких методів доведення прав на власність чи самовідшкодування, існували ще вищі інстанції – суди. Житомирський повітовий суд щодня заносив до своїх книг всеможливі скарги. Частими були випадки, коли від шляхти вимагали їх маєтків євреї, які позичали останнім гроші. За не віддачу грошей, така справа могла дійти до баніції шляхтича.

Олександр Алфьоров, zhitomir.vv.si

Всі новини Житомира