Серед вихованців Ігоря Віталійовича — призери міжнародних змагань, чемпіони та призери командного чемпіонату України, чемпіонату України з легкої атлетики.

Так, стрибун у висоту Олександр Баранніков (найкращий результат — 226 см) став срібним призером юнацького Європейського фестивалю, бронзовим призером чемпіонату Європи серед юніорів, володарем четвертого місця на чемпіонаті світу серед юніорів і Олімпійських іграх серед юнаків 2014 року. Дмитро Нікітін (218 см) — срібний призер чемпіонату світу, бронзовий призер чемпіонату Європи, переможець Європейського фестивалю. Багато спортивних досягнень у Віктора Лонського (223 см) та стрибуна у довжину Владислава Мазура (7 м 96 см).

Ігор Віталійович пишається своїми учнями. Тренер не приховує секретів успіху, адже постійно користується порадами, на жаль, нині покійного батька — добре відомого у світі тренера зі стрибків у висоту.

— У роботі зі спортсменами використовую методику, котру 60 років тому започаткував мій тато — заслужений тренер СРСР та України, почесний громадянин міста Бердичева, кавалер орденів «Знак Пошани» та «За заслуги» Віталій Олексійович, — говорить Ігор Лонський. — На жаль, напрацювання батька не знайшли застосування в Україні. Чому? Напевно тому, що виховування майбутнього чемпіона є довгим і важким. Куди простіше забрати юного перспективного легкоатлета з містечка в область або Київ. Свого часу декількох вихованців батька заманили таким чином. Як правило на цьому серйозна «кар’єра» спортсменів і завершується. Батька дуже непокоїв такий стан справ. Тому й напрацював власну методику підготовки спортсменів у невеликому містечку.

— А на чому грунтується ця методика?

— Принципів основних — декілька. Одним із них є спільне тренування спортсменів із різним рівнем підготовки та спортивними досягненнями, а не розподіл їх по групах. Другим принципом є аскетизм. Ось нині багато спортсменів скаржаться на те, що немає грошей. А 60 років тому, коли татові запропонували побудувати невеликий манеж у Бердичеві, він відмовився. Коли ж у Москві запитали, що йому потрібно для успішної роботи, відповів: нічого, все є. Чим здивував багатьох членів комісії.

Віталій Олексійович Лонський із своїми вихованцями у 1959 році.

Варто нагадати про датського тренера та письменника Расмуса Анкерсена, котрий тривалий час вивчав досвід тренування спортсменів на Ямайці та в Кенії. Яким було його здивування, коли дізнався, що в Кенії швидко на середні та довгі дистанції бігають представники лише одного племені, а на Ямайці, на базі підготовки спринтерів, не було навіть доріжки з покриттям. Спортсмени бігали по траві. Коли ж він запитав, у чому ж тоді полягає секрет успіху, йому відповіли, що не створюють спортсменам комфортних умов, бо хочуть зрозуміти, чи насправді вони прагнуть навчитися швидко бігати. Расмус Андерсен не знав про те, що аскетизм був присутній у методиці мого тата, тому вважав спеціалістів із Кенії та Ямайки новаторами в цій справі. Якщо б почитав книги батька, то змінив би свою думку.

— Минулого року Ви перевидали книжки Віталія Олексійовича. Вважаєте, що вони стануть у нагоді спортсменам і тренерам нині?

— Дійсно, «Завоювання висоти» та «Що вам розповісти про висоту» побачили світ удруге. Із задоволенням дарую ці книги, адже вони — про те, як чесним шляхом підготувати спортсмена. Не можна форсувати результати, вирощуючи чемпіонів протягом одного­двох років. Зрозуміло, що спорт є боротьбою. Але, на жаль, нині деякі легкоатлети, і ми про це добре знаємо, вдаються до вживання допінгу, що нищить чесний спорт. На спортивну арену вийшли, так би мовити, тренери­фармацевти, котрі досконало знають спортивну фармакологію, а тренери­методисти попитом не користуються. Мені це болить. Вже відкрито говорять про те, що є допінг­спортсменів. Відповідно, чесним спортсменам важче. Тому наші треті та четверті місця, що посіли минулого року — на вагу золота та срібла.

Віталій Олексійович Лонський

Модним стало й терапевтичне втручання. Коли лікар спортсмену на законних підставах призначає лікування, включаючи заборонені у спорті препарати. Не випадково деякі спортсмени напередодні дуже відповідальних змагань розпочинають «хворіти». 

Не так давно британська велогонщиця та олімпійська чемпіонка Ніколь Кук, виступаючи у британському парламенті, критикувала незадовільну боротьбу з допінгом у своїй країні та звинуватила п’ятикратного олімпійського чемпіона Бредлі Уіггінса у вживанні заборонених препаратів під виглядом терапевтичного використання. У спорті взагалі такого не повинно бути.

Ігор Лонський запевняє у тому, що його спортсмени поліпшуватимуть свої результати виключно чесним шляхом. Нині наймолодшому із них —лише вісім років, найстаршому — 21 рік. Не всі стануть чемпіонами. Але мета Ігоря Віталійовича полягає в тому, щоб, як радив тато, виховати їх добрими людьми.

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua

Всі новини Житомира