Ось так і Галіївський маслозавод, не зважаючи на злети і падіння, зміг дожити до такої визначної дати. Не тільки дожити, а й працювати та розвиватися.

Історія підприємства — дивовижна та славна. Це — копітка повсякденна праця. Основні етапи його шляху вписано незабутніми сторінками до літопису заводу й населеного пункту.

В архівах можна знайти відомості, що в 20­их роках минулого століття у с. Галіївці почало діяти кредитне товариство, за яким «нараховувалося 315 дворів, населення 1488 чоловік, 1940 га землі, 92 коней, 124 волів. До товариства входили також села Волиця, Дубрівка, Троща Янушпільського району Бердичівського округу». Керував товариством вчитель Олександр Герасимчук, а рахівником був священик Костянтин Самборський. За товариством числились «окремі будівлі, молочарня, молотарка, бугай, самокат, вага десятикратна, сівалка, трієр, віялка, певне обладнання, запчастини та інший інвентар». У тодішніх грошах все це коштувало понад 5000 крб. На молочарні виробляли масло і вершки, а ринок збуту уже в той час був далеко за межами району: в Києві, Житомирі, Бердичеві. В середньому за місяць продавали до п’яти пудів продукції.

У 1926 році з кредитного товариства молочарню було виділено в окреме молочне товариство. На його базі почав будуватися завод. Підприємство споруджували на віки — з граніту та цегли, а обладнання завезли з Німеччини. Було встановлено паровий котел та машину, різні насоси, маслобійню, сепаратори, пастеризатор, охолоджувач молока. Паливом для котлів були дрова, вугілля, а у післявоєнний час — торф, що добувався на околицях Галіївки.

На підприємстві часто мінялися керуючі, але кожен прагнув зробити його кращим. З часом відбулося розширення сировинної зони: приєдналися Любарський район і частина Дзержинського. При заводі створили спеціалізовану автоколону для завезення молока.

З 1985 року колектив заводу очолив Володимир Мазуркевич. Його біографія, ніби й звичайна, як і в багатьох інших, котрі скуштували всілякої чорної роботи, перш ніж стати керівниками. Виріс у селі. Про завод знав усе, адже тут працювали його батьки, діди і навіть прадіди. Прийшов на підприємство простим вантажником, пізніше став апаратником, а після закінчення інституту — інженером­технологом, майстром цеху, згодом — головним інженером та директором. Цей чоловік мав природні розум і кмітливість, досконало знав технологію виготовлення масла, а ще чудово вмів керувати людьми. Завдяки таким працівникам як він, продукцію маслозаводу знали й цінували не лише в області, а й за її межами.

Завод розширювався і потрібні були кваліфіковані кадри. Приїхали на роботу в Галіївку Людмила Олішевська, Ганна Бурківська, Галина Мазуркевич, Марія Пархомець, Любов Романчук, Вікторія Милостива та інші. Тут дівчата знайшли й свої долі та на все життя залишилися жити в селі. Нині більшість із них уже на заслуженому відпочинку.

Згодом було збудовано адмінкорпус, їдальню і навіть спортзал. Володимир Францович створив власну будівельну бригаду, яка за короткий відрізок часу облицювала плиткою всі приміщення, спорудила котельню, компресорну, апаратний цех, цех по виготовленню згущеного молока, свинарник. Був збудований дитячий садок, кілька одно­ і двоповерхових житлових будинків, розпочато спорудження нової школи. Почала збуватися найзаповітніша мрія керівника — газифікація села. З 280 хат голубий вогник загорівся у 200. Мріяв Володимир Францович про заасфальтовані дороги та водопровід. Але не все вдалося реалізувати: передчасна смерть молодого, енергійного керівника пекучим болем відгукнулася в серцях не тільки маслоробів, але й усіх галіївчан. Вдячні односельці назвали іменем директора вулицю, по якій він щодня крокував на роботу, а також маслозавод.

Змінювалися часи та обставини. Розпочалася приватизація підприємства.

Новий етап у житті заводу розпочався 1996 року, коли контрольний пакет акцій придбала Житомирська фірма «Фаворит» на чолі з С.А.Розенблатом. Насамперед, Семен Абрамович посплачував усі борги, які мало підприємство, повністю розрахувався по податках. Подальшими кроками цього мудрого та досвідченого керівника було збереження робочих місць та створення нових. Було збережено й основний кістяк заводу, головних спеціалістів та працівників. Закуплено машини, холодильники. Асортимент продукції зріс. Завод почав конкурувати з великими європейськими виробниками.

Тоді на маслозаводі працювали 250 осіб. Не було плинності кадрів, адже люди цінували свої робочі місця, трималися їх, бо в селі нелегко знайти роботу. Допомагав Семену Абрамовичу кваліфікований спеціаліст Юрій Ковальчук. Варто зазначити, що керівництво підприємства завжди цінувало працівників. Свідченням цього є цілі династії, які працювали і працюють на маслозаводі. Це — родини Мазуркевичів, Снігурів, Бурківських, Олішевських, Панових, Романчуків, Пархомців, Милостивих, Рачинських, Чебанюків, Ящуків, Бесарабів, Лозенків, Яківчуків, Козлюків, Нестеруків, Михальчуків, Ковенів, Артемовичів, Рудзей, Гонишнюків, Янчуків, Думеніке...

Після смерті С.А.Розенблата маслозавод пережив важкі часи — рейдерське захоплення. Тому компанія «Фаворит», витративши чималі кошти та проаналізувавши усі помилки, вирішила змінити форму власності на ТОВ «Галіївський маслозавод». Його засновником стала привітна, ділова Жанна Розенблат, а директором — головний інженер Віталій Заєць.

Нині Галіївський маслозавод — потужний заготівельник і переробник молока з багаторічним досвідом. Його продукція — високої якості. Масло визнане одним із кращих в Україні й по праву отримало «Відзнаку якості». Завод та його керівництво мають чимало дипломів, грамот із різних конкурсів та виставок. У грудні 2016 року підприємство отримало сертифікат ДСТУ ISO 9001 : 2009 «Система управління якістю». ТОВ «Галіївський маслозавод» постійно виготовляє продукцію, яка відповідає вимогам нормативних документів. Працює, як одна родина, заводчани спільно долають перешкоди і разом перемагають труднощі.

Нині маслозавод є одним із лідерів з виготовлення молочної продукції в країні. Потужності дозволяють переробляти до 100 тонн молока за добу. Підприємство має власний автопарк із 35 одиниць автотранспорту. Тільки один заготівельник за день приймає до 900 літрів молока, а за місяць привозить на переробку понад 27 тонн сировини.

Тут трудяться разом із приймальниками молока понад 300 працівників. Люди мають постійну роботу та гідну заробітну плату. Оскільки підприємство виробляє продукцію, яка користується попитом, то від результатів його роботи залежить поповнення як Державного, так і місцевого бюджетів, а це — функціонування медичних закладів, установ освіти, культури, виплата пенсій. ТОВ «Галіївський маслозавод» виробляє понад 80% усієї продукції, яка випускається в районі.

У ювілейну дату заводу варто згадати його кращих фахівців. Єдиний запис у трудовій книжці мають працівники­пенсіонери Станіслава та Микола Чебанюки, Галина Мазуркевич, Надія Стуга, Надія Баранюк, Галина Бесараб, Бурківські Ганна та Микола, Микола Романчук, Сергій Микульський, Милостиві Вікторія та Василь, Лозенки Василь та Ірина, Олішевські Людмила та Леонід, Степан Снігур, Мельник Вадим, Дерман Микола, Сідліцькі Петро та Любов, Рачинська Тетяна та інші. Про кожного з них можна розповідати годинами, адже майже все життя вони провели на заводі.

З вдячністю називають тут ветеранів праці молочної галузі Ганну Шафаренко, Лідію Дорощук, Антоніну Шпаківську, Галину Мельник, Василя Канавського, Миколу та Ніну Нестеруків, Тетяну Рачинську, Ольгу Думініке, Сергія Микульського, Тамару Ковеню... Ще можна багато називати прізвищ людей, які працювали на маслозаводі, розвивали його, віддали заводу не тільки свої робочі руки, мудрі думки, а й серце і життя. Вони — жива пам’ять Галіївського маслозаводу.

Вже 36 років приймає сировину досвідчена Галина Козлюк; 30 років працює бухгалтером Наталія Яківчук; 24 роки працює на заводі Сергій Микульський, який протягом року перебував в АТО, повернувся і працює тут далі; 28 років пастеризує молоко Ніна Мачинська; солодковершкове масло виробляють маслороби Наталія Рудзей та Людмила Бенес; у лабораторії заводу добросовісно роблять оцінку молока Галина Чирко та Валентина Безносенко; досвідчені водії — Іван Пасічник та Юрій Свирид розвозять готову продукцію по всій Україні. Майже 39 років віддано відпрацювала головним бухгалтером Бесараб Галина, весь трудовий шлях в круговерті заводського життя провела невгамовна патріотка заводу Бурківська Ганна.

Багато людей творили та творять історію маслозаводу. Їхніми стараннями підприємство живе, діє, розвивається.

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua

Всі новини Житомира