Ну, звичайно, пам’ятаю. І той чудовий серпневий день, і скромну, але «вилизану» до блиску Олевську районну лікарню, і світлої пам’яті її тодішнього головного лікаря Ю.П.Спіженка, котрий з гордістю показував їхнє «господарство», а потім знайомив зі своїми колегами.

— Це — наш районний педіатр Володимир Башек, — представив високого підтягнутого молодого лікаря.— Дуже здібний фахівець.

Втім, то був останній рік роботи Володимира Йосиповича в цьому районі. Його помітили. Спочатку головний педіатр облздороввідділу Ю.Д.Лебедєв, а потім — і заступник головного лікаря Житомирської міської лікарні В.Ф.Марченко, котрий прибув, аби проінспектувати олевську педіатричну службу. І доручили районному педіатру з «глибинки» виступити на обласній медичній конференції. Перед цим Лебедєв ознайомився з доповіддю молодшого колеги й забракував її.

Чому про дрібниці пишеш? На зібранні ж будуть «зубри — всі головні лікарі області. Ти досвід давай, не соромся й похвалитися...

І вони разом переписали виступ, який справив на «зубрів» справив позитивне враження, мовляв, молодий, але не «зелений».

Після цього забрали Башека в область і призначили обласним дитячим гастроентерологом обласної лікарні ім. О.Ф.Гербачевського. На цій посаді він пропрацював... рівно один день. Бо наступного дня викликав його до себе тодішній завідуючий облздороввідділом В.А.Пешко. заявив:

— Ось так, молодий колего, Тамара Федорівна Лаврентьєва — головний лікар міської дитячої лікарні — вже на пенсії. Займатимеш цю посаду.

Вийшов із керівного кабінету Володимир із новим призначенням і великою розгубою: який із нього, думав, адміністратор, та він у документації та господарських турботах захлинеться. А тут ще Ю.П.Спіженко, котрий зателефонував, непокоячись за свого колишнього спеціаліста, з доброю іроніє поцікавився:

— Та ти хоч знаєш, друже, як чеки підписувати?

Звичайно, не знав попервах , як і багато чого іншого. Зате знав твердо одне: як і раніше, робитиме все для здоров’я дітей. На перших порах дуже допомагав йому В.Ф.Марченко. І поступово пробудився в ньому, крім професійного, ще й неабиякий господарських та адміністративний хист. Недарма, видно, кажуть: якщо людина — талановита, то — в усьому. Пройшов курси головних лікарів у Києві, котрі чимало додали знань.

У лікарні були справжні спеціалісти. Хоча мали поки лише кардіограф, старенький рентгенапарат та інше доволі примітивне медобладнання, тож більше, пригадує Башек, покладалися на все ті ж «підручні» засоби: фонендосксоп, вуха, руки ну й, звичайно, — серце лікаря. Потреби медзакладу задовольнялися скупо, фінансування було в рамках пресловутого «остаточного принципу».

Башек розумів: слід самому пробиватися. І вийшов різними каналами на спонсорів — Німецький Червоний Хрест, благодійні організації «Допомога Україні» з Нідерландів, «Місія в Україну» зі США, волонтерів, місцевих доброчинців з «Хлібного дому». Побував Володимир Йосипович через «Місію в Україну» й в Америці, де було багато корисних і цікавих зустрічей, під час яких намагався розповідати про Україну, особливо — про Житомирську область.

Вже пізніше активно підключився й народний депутат України Б.Розенблат, допомагаючи лікарні. Нинішня міська рада, зокрема заступник міського голови М.Хренов та начальник управління охорони здоров’я М.Місюрова, з розумінням ставляться до закладів охорони здоров’я, виділяючи кошти з бюджету. І почала наповнюватися лікарня сучасним високовартісним медичним обладнанням, меблями, інвентарем, що дало змогу змінити підходи до діагностичного й лікувального процесів.

Ось так 38 років пролетіли, сповнені турбот, проблем, здобутків. Став Володимир Йосипович справжнім лідером, за яким йде колектив. До речі, й сім’я його — медична. Дружина Олександра Олексіївна — головний лікар поліклініки «Місія в Україну»; дочка Ганна — дитячий лікарофтальмолог, дочка Марина — дитячий невролог.

Володимир Йосипович із задоволенням показував стаціонарне діагностичнолікувальне господарство.

І щоразу не забував нагадати, що євроремонти, сучасне устаткування зроблені й придбані завдяки допомозі спонсорів.

— Пройдемося спочатку в приймальне відділення, — запропонував.

Будівля не нова, із 1977 року. Але нині тут — просто хороми. Сяюча чистота, порядок, краса, художнє оформлення в стилі дитячих казок. Усе продумано до найменших дрібниць. У приймальному відділенні діє й палата інтенсивної терапії з усім найнеобхіднішим обладнанням. Щоб відразу надати першу допомогу дітям, які можуть надійти в критичному стані. Функціонує

Сучасна лабораторія, де провадяться імунологічні, гематологічні, біохімічні, клінічні та інші експресдослідження. Причому, чимало з них — протягом лише 15 хвилин, а деякі — за 2 хвилини.

До речі, в лабораторії, за наполяганням самої лікарні, був проведений зовнішній контроль якості ряду досліджень фахівцями столичних служб. Результат — стовідсоткова відповідність стандартам якості. На таку перевірку могли піти добровільно лише при повній упевненості у рівні своєї роботі.

Тут же, в приймальному відділенні, організовано консультацію дитини стоматологом за направленням лікуючого лікаря.

— На жаль, у батьків не завжди вистачає часу, щоб перевірити стан зубів дитини. А це дуже важливо для здоров’я, — розповідає В.Й.Башек. — Дітвора зазвичай боїться зуболікарського крісла, та наш стоматолог В.В.Павлюк будьякого малюка вмовить.

На території лікарні — невеликий будиночок. Як з’ясувалося, збудований він був ще в 1912 році графом Балконським для очної клініки, тут же була й невелика церква. Затим клініку перепрофілювали, нині тут розміщено «інфекційні» ліжка. А неподалік — новозбудований інфекційний корпус, який споруджувався впродовж 12 років: бракувало фінансування. Хоча проблеми з інфекційними недугами були чималі, а спеціалізоване відділення на Богунії вже давно не відповідало потребам. Тепер, із уведенням сучасного інфекційного відділення працювати стало легше. Палати тут одно й двомісні, з усіма зручностями. І дітвора, не лише крихітки, як і в усьому стаціонарі, може перебувати разом із турботливими мамами.

— Я хочу познайомити вас із завідуючим діагностичним відділенням Петром Олександровичем Бенедом. Спеціаліст, яких пошукати, — говорить В.Й.Башек. — Знаєте, мені нерідко телефонують звідусіль, просять допомогти потрапити до Бенедя.

Петро Олександрович —ще й раціоналізатор, багато нових методик діагностики винайшов для апарату ультразвукової діагностики, експертного класу.

У відділенні проводяться й такі обстеження, як добові Холтеркардіографія та Холтерректоенцефалографія для точного дослідження роботи серцевосудинної системи й мозку.

Побували ми й у лорвідділенні, де проводить сучасне ендоскопічне обстеження лорорганів вмілий фахівець Ольга Михайлівна Прінц.

Похвалилися (і небезпідставно) головний лікар та його заступник — досвідчений спеціаліст Світлана Миколаївна Довгаль — і реанімаційним відділенням, де, буває, що дітей «витягають з того світу» — тобто зі стану клінічної смерті. Завідуючий В.П.Мадзігон показав реанімаційний зал, де є сучасне обладнання для порятунок найтяжчих пацієнтів. Цьому слугують і 7 відповідно оснащених одномісних палат та експреслабораторія.

Знайомлячи зі службами, Володимир Йосипович не раз, показуючи якийсь апарат, казав: «Єдиний чи один із двохтрьох у області». Як, до речі, й хірургічний «стаціонар одного дня», котрий був першим в Україні й другим у тодішньому Союзі й який успішно працює дотепер на чолі з фахівцем М.П.Довгалем.

Розповідаючи про лікарню, В.Й.Башек із великою шаною говорив про своїх колег, дружний і працьовитий колектив. А ще пишається, що міська дитяча — «альмаматер» для таких знаних нині науковців і фахівців, як Віктор Шатило, Віктор Марченко, Юрій Галінський, Лідія Бикова, Інна Бондарчук та інших.

Коли ми полишали лікарню, побачили на території дівчинку років п’яти, котру вели за ручку молоді мама й татусь. вона весело сміялася, про щось розповідаючи батькам. Подумалося: можливо, потрапляючи сюди, дитина гірко плакала від болю й переляку.

Але тут уміють боротися за дитячі посмішки.

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua

Всі Новини Житомира