За освітою Микола інженер-механік, свою справу знає досконало: працював і в Польщі, у місцевого підприємця, і в Україні, на кількох житомирських заводах.

Найбільше захоплення чоловіка — раритетні авто. Він їх власноруч реставрує, а потім полюбляє на них їздити. Колекція чоловіка налічує три автомобілі — два «Москвича–407» (1956-го та 1963-го року випуску) та BMW-321 1937 року. Як пояснив Микола, він був змушений придбати дві однакові моделі «Москвича», адже дах першого авто понівечили місцеві хулігани, і тепер чоловік хоче із двох автомобілів зібрати один, але щоб він був гарним та якісним. Зараз чоловік власними силами робить ремонт у батьківському домі. Як тільки він його закінчить, то візьметься реставрувати свій «Москвич».

Пан Микола зізнається, що має чудову родину. Дружина Ірина, донька Олена та син Володимир — надійна опора для чоловіка. Вони завжди та в усьому підтримують голову родини.

«Москвич–407» до дитячого садочку довезе!

— Я з дитинства люблю авто. Мій тато Георгій Володимирович був досвідченим водієм. Одного разу його відправили до Москви, щоб він отримав свій автомобіль, «Москвич–407» (таку ж модель, як у мене зараз). Вони поїхали за авто разом із мамою Тетяною Павлівною. Мені на той час було десь 4–5 років. Коли батько вже отримав «Москвич», то возив мене до дитячого садочку. Він заїжджав додому, забирав мене, ми їхали спочатку через Старий бульвар, звертали на вул. Пушкінську, їхали до мого дитячого садочку №1 (на розі вулиць Пушкінської та Шевченка). Зараз на тій території вже знаходиться обласна лікарня. Тато садив мене собі на руки, перед кермом, і вже тоді я пробував себе у ролі водія (посміхається).

Винахідливі та допитливі брати

— У мене був ще й старший брат Володимир, який вже, на жаль, помер. Ще в дитинстві ми з ним робили машинки, прикріпляли до них колеса від дитячих візочків, і, взявши за мотузочку, возили свої саморобні транспортні засоби. Також ми з братом ходили у автомодельний гурток на станцію юних техніків. Коли підросли, то ще й займалися моделюванням літаків. Ходили на місцевий кордодром, де пускали моделі літаків, дивилися, як це робиться, і удвох з братом пробували робити свої транспортні засоби. А також ми виготовляли хороші гітари, які місцеві музиканти позичали у нас, щоб зіграти в ресторанах і кафе Житомира.

Перше відреставроване авто

— У 1971 році я отримав права, почав сам їздити на татовому «Запорожці». А вже десь наприкінці 70–х ми разом зі старшим братом реставрували австрійський трофейний «Штайр–50» 1935 року випуску. Коли він його придбав, то написав мені про це у листі, намалював у деталях, ще й фото додав. Я на той час служиву Германії, а коли повернувся додому, то допомагав брату реставрувати «Штайр–50». Після цього я загорівся бажанням реставрувати власне авто.

Автомобіль одного віку із власником

— Перше авто, яке я придбав — «Москвич–401» 1953 року випуску. До речі, рік, коли я народився. Тож ми однолітки. Я лагодив його довгі 6 років, витративши на це дуже багато сил, адже все робилося власноруч. Перед початком ремонту я розібрав авто до гвинтика, прискіпливо підбирав кожну деталь, усе драїв та полірував до блиску. А тих деталей, яких не вистачало, виточував сам вручну. Одразу ж після того, я завершив працювати з цією моделлю і вже почав на ній їздити, мій приятель запропонував купити це авто. Я був дуже здивований, бо тільки-тільки зробив свій «Москвич». У результаті я піддався на вмовляння приятеля, продавши автомобіль.

BMW–321

— Однією з причин, чому я так швидко погодився продати «Москвич–401» було те, що вже тоді я примітив для себе цей BMW-321 1937 року, на якому їжджу зараз. Я придбав це авто у 1989 за ту ж суму, яку отримав від продажу попереднього. BMW дісталося мені у жахливому стані. Довелося витратити 8 років, аби повністю його реставрувати і привести до того вигляду, у якому ви його сьогодні бачите. Я навіть не скажу точної суми, яку витратив, аби полагодити авто. Це було дуже і дуже дорого. Але я та моя родина задоволені результатом. Усі, хто бачать мій BMW, просто в захваті від нього.

Фестиваль ретро-техніки

— Коли я привожу свій BMW на фестиваль раритетної техніки «Old Car Land» у Київ, то навіть спеціалісти не підозрюють, що деякі деталі зроблені власноруч. Виставка відбувається на величезній території Музею Авіації двічі на рік — восени та весною, і я часто беру у ній участь. Відмічу, що восени 2016 року на «Old Car Land» було представлено близько 1000 експонатів: і мотоцикли, і велосипеди, і маленькі старі дитячі автомобілі та багато інших раритетних експонатів. Кожен учасник привозить те, що має у себе вдома.

Мрія про кабріолет

— Після завершення ремонту батьківського будинку, я планую вже нарешті повністю реставрувати свій «Москвич». Я не знаю, скільки це займе часу і коли я справлюся. Реально дивлячись на речі, розумію, що на ремонт одного автомобіля може піти дуже багато років, десь 6–8. Зараз я не планую більше купувати авто. Єдина модель, яка може мене зацікавити — кабріолет. Інші автомобілі мені вже не цікаві. Якщо трапиться гарний варіант, то я залюбки попрацюю із кабріолетом!

Щиро хочеться побажати пану Миколі сил та наснаги для того, щоб він втілив усі свої задуми в життя, і його мрія про кабріолет таки збулася!

Катерина Дейнека

Всі новини Житомира