В 1897 році на Миловській вулиці (зараз ріг вулиці Хлібна та майдану Житній) Товариство сприяння тверезості побудувало Будинок працелюбства з чайною, яслами, народним театром, бібліотекою і майстернями. Працею були охоплені 45 чоловіків і 30 жінок, які щоденно отримували за це платню від 15 до 30 коп. До того ж для тих, хто потребував, харчування нічліг були безкоштовними. Школою працелюбства називалася навчально-показова майстерня, в якій дівчатка з притулку товариства бідних, а також із найбідніших родин мешканців Житомира навчалися рукоділлю. . Самотужки органам міської влади було не під силу вирішити питання не лише соціального забезпечення збіднілих городян, а й медико-ветеринарного та санітарного забезпечення міських жителів, на яке виділяли також украй мізерні кошти.

  Яскраву сторінку в історію Волинського центрального музею вписав видатний геолог і географ, віце-голова Товариства дослідників Волині П. А. Тутковський.

  Саме завдяки йому музей став самостійною науковою установою. За настійним клопотанням П. Тутковського перед волинським губернатором О.П. Кутайсовим, музей у 1911 році переїхав з тісних приміщень публічної бібліотеки до Будинку працелюбства на Хлібній вулиці. Павло Аполлонович брав активну участь у розробці нового статуту музею. 1 січня 1914 року Волинський центральний музей став самостійною установою. В ньому нараховувалось 8292 експонати, переважна більшість яких була зібрана особисто П. А. Тутковським, дослідниками і колекціонерами. П. А. Тутковський передав до музею значну частину власних колекцій гірських порід, мінералів, ґрунтів, а також колекції фотознімків, монет, геологічних карт, книги. З початку XX ст. історія музею нерозривно пов'язана з діяльністю Товариства дослідників Волині, створеного у грудні 1900 року. Статут Товариства передбачав відкрити Волинський музей з чотирма відділами (природничо-історичним, економічним, етнографічним, історичним) і передати його під опіку Товариства.Офіційне відкриття музею відбулося у 1902 році. Першим його завідувачем було призначено Я. В. Яроцького. У 1911 році музей набув статусу Волинського центрального музею. Його завідувачем став визначний дослідник Волині, метеоролог С. А. Бржозовський. В 1917-21 роках музей поповнювався коштом окремих колекцій Волинського єпархіального давнь осховища, колекцій із націоналізованих приватних зібрань. У 1919 році здійснювалась ліквідація усіх дореволюційних установ, однак Волинський центральний музей не було розформовано, а передано у відання Волинського губернського комітету з охорони пам’яток мистецтва й старовини (Волгубкопіс). Музей став офіційним місцем зосередження націоналізованих бібліотечних та музейних фондів приватних власників і різноманітних установ та інституцій, насамперед, релігійних, чия діяльність була заборонена за радянських часів (зокрема, колекцій барона И.М. Шодуара, Кандиби, Дровольського, Підгірського, графа Ілінського, зібрання монастирів – Тригірського, Любарського і Домарадського, Кодненського тощо).

  Основні експозиції Волинського центрального музею (геологіча, зоологічна i ботанічна) розташувалися в будинку барона де Шодуара по вулиці Лєрмонтовській (будівля не збереглася). У будинку на Гоголівській, яка й надалі залишалася за музеєм, розмістилися відділи археології, мистецтва, праці та промисловості. У власності музею також був ботанічний сад i оранжерея в мальовничому парку барона Шодуара (тепер міський парк культури i відпочинку ім. Ю. Гагаріна).

За матеріалами Анатолія Магаза

Всі новини Житомира