Ми спілкуємось в «Volkswagen T-4», де він перебуває в ролі водія, прямуючи за «КамАЗом»-бензовозом. «КамАЗ» прямує до місця дислокації ремонтної роти, яка обслуговує цей сектор зони АТО. Вантажівка часто зупиняється, і зампотех разом з водіями длубається «під капотом» машини. Усувають поломку й мандрують далі. З вихлопної труби бензовозу клубами вилітає дим – то, скоріш за все, догорають мишині гнізда, тих самих мишей, які сточили електричну проводку автівки.

  Розмовляємо про різне: і про службу, і про життя. Ярослав Леонідович згадує воєнні події, в яких судилося брати участь, але наголос робить на людях. Загалом, спогади про війну проходять через призму зустрічей, знайомств, спілкувань. Він «пережив» всі шість хвиль мобілізації, які за характером були багато в чому несхожі й індивідуальні, а все через контингент людей, які закликалися на військову службу. Зампотех уособлює етапи мобілізації за окремо взятими особистостями, з якими йому довелося долати воєнні негаразди технічно-ремонтного та паливно-мастильного забезпечення. Зараз постачання запчастинами до техніки та ПММ у Збройних Силах України суттєво змінилося на краще і продовжує налагоджуватись як у зоні АТО, так і в ППД. Однак друзі, а вірніше – побратими, котрі з’явилися протягом трьох років війни, продовжують підставляти плече в скрутні часи в особистому житті, та й в роботі.

 – По мобілізації до нас приходили різні люди, в тому числі й добровольці, які мали одну або дві вищих освіти, налагоджене життя, добрий матеріальний статок й патріотичні переконання. Яскравим прикладом таких чоловіків є мої колишні підлеглі Дмитро Подоприхін та Володимир Войтенко.

  Дмитро має у Києві власну СТО, на якій безкоштовно проходять поточне технічне обслуговування та ремонт волонтерські автомобілі підрозділу. До речі, всі подібні транспортні засоби Ярослав Леонідович зареєстрував і поставив на облік зі всіма необхідними документами. Останній ремонт позашляховика «Ford» обійшовся Дмитру Подоприхіну в 6400 грн. Грошей він, звичайно, не взяв.

  Володимир Войтенко – дуже заможна людина, а службу проходив на посаді водія. «Технар від Бога», – оцінив його талант Ярослав Топчій. І стисло охарактеризував: «Справжній патріот».

  Прийшовши добровольцем захищати країну в найтяжчий час, на початку війни, Володимир придбав за вісімнадцять тисяч доларів «Mercedes-BenzSprinter», щоб використовувати його для потреб підрозділу… В зоні АТО мікроавтобус і вичерпав свій технічний ресурс.

  Під час ротації, коли підрозділ проходив бойове злагодження на полігоні в Дівичках, двигун одного з «ЗІЛів» – серце машини – перестав працювати. Тоді за телефонним дзвінком свого колишнього командира, полишивши власні справи, Володимир Войтенко примчав на дорогущому джипі з Києва до Дівичок, поставив «діагноз» автомобілю і, в прямому сенсі засукавши рукави, почав ремонтувати.

  Разом з цими хлопцями Ярославу Леонідовичу довелось побувати під обстрілами, коли снаряди пролітали над їх головами та лягали неподалік. Бачив їх витримку та характер, разом з багнюки витягували «колеса» та під дощем і в мороз ремонтували свій пересувний автопарк.

  Вони постійно спілкуються в телефонному режимі, під час зустрічі ніяково витирають скупі сльози радості. Ярослав Топчій все ще в армії, а побратими вже в цивільному житті – це два паралельних світи. Однак розуміють один одного з півслова, між стрічками стриманих емоцій. І не гірше за психолога можуть дати один одному душевну розраду і пораду в тяжкі хвилини життя.

Джерело: rio-berdychiv.info

Всі Новини Житомира