Журналістів там зустрічають пропозицією поласувати місцевими грибами. Гурба повертається з лісу – назбирали майже чотири відра білих, підосичників та лисичок. Діана та Денис приїхали до прадіда й переконують – у зоні відселення весело. Їх прадід Аврам йти до лісу вже не має сили – відпочиває на лавці. Одразу не зізнається, що має 90 років – має власні зуби та сам читає газети. Каже, по сусідству має однолітка, діда Олексія – і радіація їх не бере.

  До слова "радіація" звикли і упевнені – жити в селі безпечно. Працівники ж Чорнобильської станції застерігають, що звичайний побутовий дозиметр справжні показаники не зафіксує. Люди на це не зважають і ласують місцевим медом, зібраним бджолами. Вирубку дерев у зоні, визнаній небезпечною, виправдовує лісник Валерій – мовляв, дерева просто посохли. "У нас посадки висаджуються, все нормально", - твердить він.

  Один раз на тиждень сюди ходить поїзд. Залізнична станція "Возлякове" – єдине, що тримає в селі Марину – дружину залізничника. Жінка порається з господарством: парне молоко, лісова малина – Марина переконана, в їхньому селі на дві хати екологічна ситуація у нормі. "У вас у Києві ті гази, у вас у Києві більше", - каже вона.

  Найбільша розвага у селах біля зони – приїзд автомагазину. Хліб, мінералка, коржики збирають 2-3 рази на тиждень все село Рокитне. "Якби не возили, то ми б тут подохли – нічого нема", - кажуть місцеві.

  Їх два десятки, але люди хваляться, що населення збільшується - до чорнобильської зони їдуть переселенці з Донбасу. Щоправда, на телекамери воліють не показуватися. "Хат п'ять переселенцев є, а вчора ще один ходив і шукав", - кажуть місцеві.

  Поруч мертве село Мощаніца – жодної людини, жодної хати. Дорога через село стала асфальтом у лісі. Про те, що тут могли жити люди, нагадує лише свіжий памятник. 

  Детальніше у сюжеті ТСН.

Всі Новини Житомира