З'явився ж оцей додаток в пору Хрущовських адміністративно-територіальних реформ. У 1962-му році Радомишльський район було ліквідовано і приєднано до Малинського. Несподіваними жертвами цього реформаторського заходу виявилися стародавні села Радомишльщини: Городище і Юрівка. Враховуючи те, що населені пункти з такими назвами існували і в Малинському районі, приєднанців, аби не було зайвої плутанини, перейменували відповідно на Мирне і Нову Юрівку, пише radomyshl.

  Мабуть, якесь раціональне зерно у цьому було. Але історія наша подає, проте, чимало прикладів, коли і назви були схожими, і плутанини не було. Мається на увазі простий географічний або інший додаток до назви. Як, скажімо, маємо Перший і Другий Глухови, Забілоцьку і Потіївську Гути, Мінинську, Облітківську чи Радомишльську Рудні, Малу і Велику Рачу. Тож за аналогією цілком могли застосувати тимчасові або ж неофіційні додатки на зразок Юрівка Малинська і Юрівка Радомишльська, Городище Потіївське і Городище Пинязевицьке, чи за належністю до сільрад тощо.

  Існують, врешті, у нас Стара і Нова Буди. Але утворювалися й існували вони впродовж століть окремо, хоча й по сусідству, на місцях старого і нового поташевого промислів. У випадку ж із Юрівкою зі «старого» села просто зробили «нове», та й годі.

  Юрівці, щоправда, «пощастило» трохи більше. Бо першооснова у назві все ж лишилась. А от Городище, що свідчило про давність і зв'язок села із праслов'янською історією (городищами в давнину називалися укріплені поселення - фортеці), стало таким собі Мирним. За тлумаченнями радянської топоніміки це мало означати мирні устремління радянського народу.

  І хоча тривало те об'єднання двох районів недовго, трохи більше двох років, після відновлення Радомишльського району повертати назад історичні назви не стали. Врешті, у ті часи подібне чинилося тишком-нишком і виключно «по многочисленным просьбам трудящихся». 

Володимир Молодико

Новини Житомира