А ввечері вже дзвінок з Києва від професора Анатолія Потопальського: "Це просто катастрофа, у Ходаках незабаром не можна буде пити колодязну воду, поблизу того смітника є болото, підуть дощі - і все потече в криниці, а "заїжджі" пацюки вже повигризали чимало кроленят у господарствах селян. А ще ж вони розноситимуть селом різну заразу.Треба щось робити!..".

  Наступного дня їду на місце катастрофи. Мене зустрічають стривожені жителі Ходаків. "Діти принесли мені якісь чеки львівських магазинів, - розповідає Оксана Поляновська, - ми викликали поліцію. Приїхали, але на територію, де лежить це сміття, не пустили, склали протокол і поїхали геть". 

  "Потім і дорогу перекривали, і голова райдержадміністрації Дмитрук був тут, і голова райради Клименко, - додає Дмитро Ходаківський, - але нічого так і не зрушилося. Із журналістів ви перший тут…".

  Йдемо на смітник. Щоб знайти його, треба було перетнути металеві грати із замком та ще одні металеві ворота з ще більшим замком. Саме ж сміття (а його тут машин з  50 (!), довелося полічити купи), звалене на території колишньої комори за зерносушарки. Одразу ж виникає запитання: як могло стільки машин заїжджати сюди без дозволу голови сільради Петра Миколайовича Потопальського), адже він - влада на селі?..

  "Ми вже звернулися і до народного депутата України Володимира Арешонкова, і до депутатів Житомирської облради, і до губернатора Гундича, але, бачте, поки що сміття нікуди не ділося", - бідкається Галина Потопальська. Дихати в селі зовсім неможливо, сморід стоїть неймовірний, а це ж осінь поки що…

  Обіцяю, що зроблю все можливе, щоб поінформувати якнайбільше чиновників та необхідних служб, і повертаюся до редакції. Телефоную голові Всеукраїнської екологічної ліги Тетяні Тимочко. Вона, вислухавши мене уважно, каже: "Так, мені телефонувала Марія Іванівна, яку я дуже поважаю. І я вже надіслала на місце події екологічних інспекторів. Та що вони можуть? Лише оштрафувати на мізерну суму винних, а люди так і залишаться наодинці з цією бідою. І як би це не звучало, скажу відверто - громада села сама винна: чому не записали номери автомобілів, що везли сміття? Чому не перекрили їм дорогу і не повернули їх з села? Чому не йшли одразу до сільського голови зі своїми вимогами? Це ж не один день і не один тиждень звозилося те сміття!".

  Я цілком згоден з шановною Тетяною Валентинівною. Завезти сміття до села, приспавши сумління селян, дуже легко, але вивезти його, попри всі обіцянки чиновників будь-якого рангу і навіть народних обранців, надзвичайно важко. Адже потрібно найняти автомобілі, навантажувачі, людей, придбати пальне і т.д і т.п. А ще ж треба знайти тих, хто погодиться прийняти ці тонни непотребу. Це при  тому, коли і в Житомирі, і в Коростені ще не все гаразд з власними майданчиками для сміття. Отож і виходить замкнене коло. А що робити?! Принаймні не треба заспокоювати людей  обіцянками, а говорити тільки правду. І, мабуть, треба нарешті якимось чином закінчити цю львівську сміттєву одіссею. Чи вона перебуває, як і все у нас, в політичній площині? А люди ж продовжують страждати!..

Віктор Васильчук, exo.net.ua

Новини Житомира