У листі до редакції газети «Житомирщина» з Норвегіїпояснюється: «Головним питанням у цій роботі було виявлення інформації про дітей, народжених російськими батьками під час їхнього ув’язнення в роки Другої світової війни. Додатковою метою було вивчити внесок радянських військовополонених як робітників у виробництво рибного філе в Бодьо, Хаммерфесті та Свольвері з акцентом на становищі жінок під час німецької окупації».

  Далі в листісказано, що понад 100 тисяч радянських в’язнів утримувалися у 450 концтаборах по всій Норвегії у період із 1941 по 1945 роки. Із них 1400 — жінки. В’язні працювали в алюмінієвій промисловості, на автомобільному та залізничному будівництві, спорудженні «Festung Norwegen» — це тисячі фортів, позиції артилерії, розташовані уздовж узбережжя Норвегії. Жінки працювали переважно в рибній промисловості. Німеччина розглядала багаті рибні басейни Північної Норвегії як джерело харчування своїх армій та цивільного населення.

  Жінки-остарбайтери були вивезені в полон із України, Білорусії й Росії. Їхні руки були потрібні для обробки риби й харчування рейху. Ці жінки наприкінці війни народили 52 дітей. Один із них — майбутній ленінградський художник Юрій Сальников.

  Фільм норвезьких кінодокументалістів розповідає про те, як на прохання художника Сальникова вдалося встановити місце його народження. Історія ця схожа на дуже невеселий детектив. Батьки Юрія Сальникова ніколи не розповідали синові про те, що він народився в Норвегії, в нацистському полоні. Не говорили й про своє життя під час війни.

  Таємницю допомогла розкрити пара ножиць, побачених уже 16--річним Юрієм у домі його дядька в Ленінграді. На них було вигравійовано слово «Солінгем». Ножиці були не вітчизняного виробництва, і юнак поцікавився у дядька, звідки ця річ узялася? У відповідь почув, що її принесла мати Юрія своїй матері, а привезла вона їх із Норвегії, де була під час війни у полоні.

  Розпочався багаторічний ретельний пошук, і от що з’ясувалося.

  17­-річна Галина Короленко з Ленінграда й 24--річний Федір Сальников із Новосибірська в числі інших бранців перебували в Норвегії, поблизу міста Бодьо, з 1942 по 1945 роки. Саме такий напис — «Бодьо 194?» був на гаманці, очевидно, з риб’ячої шкіри, що зберігся в сім’ї, а ще — знайшлися фотознімки, зроблені наприкінці війни.

  Юрій у Галини й Федора народився наприкінці 1944 року, але, повернувшись на Батьківщину, батьки, намагаючись приховати факт народження хлопчика в полоні, зареєстрували його у Владивостоці, де вони жили, тим же днем, що і їхнього другого, щойно новонародженого сина Михайла. Тож за документами виходило, що Юрій і Михайло — близнюки, хоча перший був на два роки старший.

  На той час, як розпочався пошук, чоловіка й дружини Сальникових уже не було в живих, тож стали шукати в архівах. Прізвища батьків і самого Юрія вдалося знайти в списках радянських жінок, чоловіків і дітей, які утримувалися в нацистських таборах, приєднаних до рибопереробного заводу «Frostfilet A/S» біля Лангстранда в Бодіні, на межі міста Бодьо в Північній Норвегії.

  Саме сюди ще восени 1941 року прибули перші полонені. 22 червня 1942 року німецький корабель «Леванте» привіз у порт Хаммерфест кілька сотень радянських чоловіків­військовополонених, а також 50 жінок, примусово вигнаних на каторжні роботи із окупованих територій Східної Європи та Радянського Союзу. Тоді ж їх переправили на «Frostfilet A/S» у Лангстранді.

  Вони працювали на фабриці, на новій морозильній лінії, разом із норвезькими робітниками: різали, пакували, зважували рибу. Радянських жінок називали «жіночими інженерами-­першопрохідцями в галузі заморожування філе риби».

  Автори документального фільму знайшли людей у Норвегії, які знали про 52-­ох дітей, народжених у тому нацистському таборі радянськими батьками в 1944—1945 роках. Хоча навіть мер міста Бодьо станом на 2005 рік нічого не знав про історію заводу «Frostfilet» у Лангстранді та про радянських полонених, які там працювали. Проте жителі міста про це пам’ятали, згадували тих людей і часто називали їх «українцями».

  Норвезьким кінодокументалістам крім Юрія Сальникова вдалося знайти сліди ще трьох дітей: Валентини Степіної, Надії Лакутіної та Джонні Коляди­Евсена. Джонні помер у дитинстві, його мати залишилась у Норвегії, Валентина і Надія живуть у Росії.

  Усі вони шукали своє коріння, місце народження, усім хотілось там побувати. 8 травня 2015 року у Швеції було відкрито пам’ятник 25 тисячам радянських військовополонених, які пройшли через Карлсвік із Нарвіка в Північній Норвегії, повертаючись на батьківщину в 1945 році. Серед них були Юрій Сальников та його батьки.

  На урочистості з нагоди відкриття пам’ятника приїхали Юрій Сальников із Санкт­Петербурга й Валентина Степіна з Брянська. Юрій перед цим відвідав ще й місце свого народження — Бодьо.

  Фільм «Таємниця пари ножиць...», власне, й розповідає про 12­-річний пошук в історичних архівах Росії, Швеції, Норвегії, Німеччини, у пресі; спілкування з науковцями, літераторами, кінематографістами. Фільм завершений, але пошук триває. І саме це спонукало норвезького журналіста П’єра Жевне звернутися до редакції «Житомирщини» з проханням допомогти. Серед 52­ох дітей, народжених у нацистському таборі Лангстранді, були українці. Цілком вірогідно, що їхні батьки — вихідці з Житомирщини і, можливо, після війни повернулися в рідні краї. Принаймні, із семи прізвищ дітей, названих норвезьким журналістом, троє могли по війні жити на Житомирщині. Це:

  Беспальчик Валентин Антонович, дата народження — 20 березня 1944 року. Можливе місце проживання — село Пилипи. Село з такою назвою в Чуднівському районі було перейменоване на Пилипівку.

  Вояшко Григорій Кирилович, дата народження — 3 березня чи 3 січня 1945 року. Можливе місце проживання — село Кілки Чуднівського району.

  Рибачук Володимир Володимирович, дата народження — 3 грудня 1944 року. Можливе місце проживання — село Вигнанка Любарського району.

  На прохання редакції газети «Житомирщина»у сільських радах названих сіл переглянули списки жителів. У селі Кілках Г.К.Вояшка не виявилося, проте прізвище таке в селі є і цілком можливо, що хтось що­небудь знає про свого родича чи однофамільця.

  За кілька днів після нашої розмови з Кілківським сільським головою Віктором Таращенком до редакції зателефонувала Людмила Бурківська з Баранівки і повідомила, що в її бабусі Вояшко Лукерії Трифонівни був брат Вояшко Кирило Трифонович. У роки війни він перебував у Норвегії, очевидно, у німецькому полоні. Так­от, у нього там, у Норвегії, народився син Григорій. За розповідями рідні той хлопчик залишився нібито у Норвегії з матір’ю, а Володимир Вояшко після закінчення війни повернувся в рідні Кілки.

  Секретар П’ятківської сільради Чуднівського району, до складу якої входить село Пилипівка — колишні Пилипи, Валентина Деревицька розповіла, що Валентин Антонович Беспальчик, народжений у нацистському концтаборі, в дитинстві жив у Пилипах, закінчив місцеву школу. В юності виїхав, вірогідно, у Ростов­на­Дону, до дядька, який служив у морфлоті.

  Вигнанський сільський голова Любарського району Анатолій Швед повідомив нам адресу свого односельця, нині киянина Володимира Володимировича Рибачука, котрий теж начебто народився у Норвегії.

  Зателефонувавши в Київ, у телефонній слухавці відповів голос Володимира Рибачука. Але... як з’ясувалося з розмови, не Володимировича, а Арсентійовича, до того ж — 1936 року народження. Володимир Арсентійович пригадує, що в селі Вигнанці Любарського району, звідки він родом, було кілька Рибачуків, із одним із них, молодшим на кілька років, він навіть учився в школі.

  Виходить, що серед розшукуваних Рибачуків міг бути й той, який народився в Норвегії, тим більше, що в самій Вигнанці й сьогодні пам’ятають, що такий чоловік був. Варто сподіватися, що хтось надастьпро нього точнішу інформаціюв редакцію газети «Житомирщина».

  Крім уже названих трьох прізвищ людей, народжених у нацистській неволі й щодо яких є прив’язка до населених пунктів Житомирщини, норвезький журналіст П’єр Жевне називає ще чотири. Ці люди теж прийшли у цей світ біля Полярного кола і, за припущенням журналіста, можуть бути нашими земляками. Це:

  Корнєв Віктор Семенович, дата народження — 19 серпня чи 19 жовтня 1944 року.

  Катсковецький (можливо, Кастовецький чи Костовецький) Борис Вікторович, дата народження — 20 лютого 1945 року.

  Кривоботчек (можливо, Кривобочик чи Кривобочек) Володимир Михайлович, дата народження — 25 березня чи 26 червня 1944 року. (Біля цього прізвища іще зазначено можливе місце проживання — населений пункт Скуднев, хоча у селі Кілках Чуднівського району таке прізвище теж зустрічається).

  Погорлічук (можливо, Погорільчук) Петро Євгенович, дата народження — 19 жовтня 1944 року.

  Редакція газети «Житомирщина» звертається до всіх небайдужих людей, особливо людей старшого віку та школярів­пошуківців, з проханням допомогти знайти цих людей, встановити їхній життєвий шлях.Народженим у неволі дітям сьогодні, якщо вони дожили до наших днів, 72-73 роки. Дехто з них, як це було з Юрієм Сальниковим, не знають чи просто замовчують про місце й трагічні обставини свого народження. Не залишайтеся осторонь: розпитайте односельців, старожилів, усіх, хто може допомогти зберегти в пам’яті поколінь цю болючу сторінку війни.Щоб ніколи більше не повторилося.

Іраїда ГОЛОВАНОВА, газета «Житомирщина»

Новини Житомира