А якщо додати незалежний характер та неабияку кмітливість і звичку утворювати трубні гортанні звуки «крук-крук», то перед вами саме він – крук, символ мудрості. Нечисленних осілих птахів можна зустріти і в парках Бердичева.     

   У просторі парків

  Двадцять четвертого травня в Європі святкують День парків, який символізує міжнародну єдність у питаннях охорони природних територій. В Україні налічується десятки національних заповідних парків і чимало тисяч – місцевого значення. У Бердичеві, розповіла методист відділення еколого-натуралістичного напряму Центру позашкільної освіти ім. О. Разумкова Ніна Ваховська, маємо декілька: міський парк імені Тараса Шевченка, шкіроб’єднання, поруч із районною лікарнею, у мікрорайоні Червона Гора, Озетівський хвойний та дендрологічний самого відділення: «Результати анкетування групи респондентів засвідчують, що 72% мешканців міста найбільш привабливим ландшафтним місцем вважають долинно-річковий комплекс, 14%  обрали дендропарк ЦПО ім. О. Разумкова, 11 % надали перевагу заповідній території садово-паркового мистецтва, 2% – озеру «Шандора», 1 % – долинно-луговій рослинності. На жаль, у 2002-му році буревій повалив чимало старих дубів, і у зв’язку з цим парк шкіроб’єднання втратив статус заповідної території. Наші гуртківці провели дослідження й нарахували 119 багатовікових дубів, які залишилися там». У минулому році вихованка гуртків «Юні орнітологи» та «Екологічна агітбригада» Катерина Подобрій привезла зі столиці кубок переможця Всеукраїнського конкурсу винахідницьких і раціоналізаторських проектів еколого-натуралістичного напряму: високий результат отримала її робота «Оцінка атрактивності ландшафту міста Бердичева». Цьогоріч учениця 9-го класу ЗОШ № 11 стала учасницею обласного конкурсу-захисту МАН, представивши науково-дослідницьку роботу «Дослідження біометричних показників та екологічного стану дубів парку шкіроб’єднання м. Бердичева». У квітні вона посіла 3-є місце на Всеукраїнській екологічній олімпіаді наукових проектів з охорони довкілля «DreamECO». Дівчину нагородили бронзовою медаллю та цінним подарунком – наручним годинником-комп’ютером. «Парк шкіроб’єднання не є знаним та шанованим у м. Бердичеві з огляду на його стан, йому не приділяється належна увага, – пише Катерина Подобрій. – Територія парку має потенційні можливості стати ще однією візитною карткою міста, якщо будуть докладені спільні зусилля». «Член журі, редактор газет «Біологія. Шкільний світ», «Хімія. Шкільний світ», «Здоров’я та фізична культура» Світлана Дмитренкозапропонувала Каті надіслати статтю до одного з видань, – повідомила педагогічний керівник юної дослідниці, методист ЦПО ім. О. Разумкова Ніна Ваховська. – Наприкінці березня учасники колективу «Екосвіт» написали звернення до голови Житомирської обласної державної адміністрації Ігоря Гундича щодо повернення парку шкіроб’єднання статусу об’єкта природно-заповідного фонду (категорія: парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення). Свого часу це було улюблене місце відпочинку бердичівлян, і їх хвилює доля парку». Багатовікові дуби дивовижно красиві: розкинувши могутні гілки, наче крилаті птахи, височать вони у просторі парку, підпираючи небеса, – свідки різних історичних подій, величні витязі, оспівані в українському фольклорі... «Супутні спостереження говорять про високий показник фаутності дерев парку (70%),  тобто, їх значний вік, – зазначає Катерина Подобрій у своїй роботі. – Фаутні дерева мають велике значення для збереження птахів, вони є зручними для будівництва гнізд і поширення комах, які є їжею для пернатих. Поважний вік цих дерев вимагає дбайливого ставлення, охорони та постійного моніторингу за їх станом». 

   «Жив собі ворон, жив собі чорний, співав свої пісні воронячою мовою…»

  Світ пернатих – надзвичайно різноманітний. На Житомирщині налічується 220 видів птахів, у зелених зонах Бердичева юні дослідники ЦПО ім. О. Разумкова спостерігали за тридцятьма, хоча їх набагато більше. У парках міста вони зустрічали й круків – розумних та гарних створінь. Колись їх винищували через зловісну подобу і недобру славу. Тільки з уведенням охоронних заходів почалося поступове відродження популяції. Росту чисельності круків сприяє також людська недбалість: залишені харчові відходи у місцях відпочинку стали для них джерелом їжі. Невибагливі  круки задовольняються різноманітним харчем: навесні та влітку  з апетитом поїдають різні плоди, проросле насіння, ловлять комах, шукають дощових черв’яків. Не гребують і мишами, пацюками, зайченятами та м’ясом загиблих тварин. Круки залюбки годуються покидьками і взимку займаються промислом на міських звалищах, можуть посмакувати й сільгосппосівами. Але це не означає, що з ними треба воювати. Від сусідства і добрих стосунків із птахами набагато більше користі, ніж шкоди. Кращих санітарів наших лісів, полів та міст, а ще мисливців на шкідливих гризунів годі й шукати.

Загадковий ворон – зовсім не «чоловік ворони», а окремий вид птахів, і так називають представників жіночої та чоловічої статі. Вони поширені майже на всій земній кулі і живуть у лісах та степах, горах і пустелях. У слов’янських міфах ворона називають «птицею віщою», яка вміє говорити людською мовою. А в казках він нерідко постає як власник золота й срібла, що зберігаються у гнізді птаха. Також приносить «живу» й «мертву» воду, знаходить молодильні яблука. В українських народних думах ворон віщує лихо, а у вікінгів він – символ боротьби й перемоги. Араби вважали таких птахів безсмертними. Але думка про те, що круки живуть століттями, – міф. У природі тривалість їх життя залежить від багатьох умов і обмежується 30-40 роками, а середній термін і того менше – 10-15 рр.

   «Круки гніздяться окремими поодинокими парами у старих лісах, їм потрібні величезні дерева, – розповіла Ніна Ваховська, методист ЦПО ім. О. Разумкова, керівник гуртка «Юні орнітологи». – Активність починають проявляти дуже рано: у лютому, а іноді навіть у січні у них настає період шлюбних ігор… Згодом самки круків ремонтують свої старі гнізда, рідше будують нові, потім відкладають яйця… У містах цих птахів небагато. У нашому парку на високій ялині живе пара круків». Ніна Олександрівна згадує, як колись сама була юннаткою, і діти виявили маленького крука, а поруч із ним – іншу пташку. Знайденятко поселили в клітці і годували його шматочками м’яса. Турботливий розумник ділився із подружкою, дзьобом передаючи їжу. Можливо, припускають юні орнітологи, саме він мешкає зараз на ялині. Ще одну пару вони бачили у невеликому парку над річкою, біля пішохідного мостика. Двійко круків, скоріше за все – пролітних, зустріли й у парку шкіроб’єднання. «Ці птахи мають неповторні особливості й своєрідну красу, – говорить Катерина Подобрій. – За ними цікаво спостерігати». Шлюбні польоти круків – щось неймовірне. У синьому небі парочки чорних птахів виписують лінії вищого пілотажу – мчать до землі, злітають свічкою вгору, перекидаються у повітрі, ганяють один одного, виробляючи всілякі викрутаси... Круки – моногамні птахи, у яких постійні подружні пари утворюються на багато років. Вони зберігають вірність одне одному на все своє довге життя...

Вікторія Кучерява, Бердичівський погляд