Костопільські вісті №13 від 05.04.1942, сторінка 3.

  СПОМИНИ ПРО ЗВЯГЕЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ

  1-го травня 1918 р. я прибув до м. Звягеля (Новоград-Волинськ). Там був військовий начальник полковник Ржаніков, "був русскій дух, Руссю пахло". Але, помаленьку, дякуючи тому, що більше працівників було українців, запанував український дух: все діловодство перейшло на українську мову; полковник Ржаніков на хід подій не мав ніякого впливу...

  Зверхником влади на Україні в той час був гетьман Скоропадський, якому український селянин пророкував: "Скоро впаде".

  Так і сталось 12 листопада 1918 р. була отримана телеграма про признання зверхником української влади отамана Петлюри.

  Отримавши телеграму, я перше всього доручив поручникові Ковпаку догляд і охорону пошти і Телеграфу, а також освідомив якнайбільше людність про перехід влади в руки Отамана Петлюри.

  Через пару днів до Звягеля прибула сотня козаків на чолі з полковником Падалком. Таким чином звягельський провід спокійно перейшов до влади Отамана Петлюри.

  Пішла радісна і енергійна праця над будовою давножданої Української Держави. Та не судилось нам її збудувати й панувати!
Не пройшло ще й півроку, як навала жидомосковського комунізму заняла східні українські землі, заняла українську столицю – Київ і просувалась на Волинські землі.

  Перед Великоднем – на Страсній Седмиці почали проходити біженці зі східних земель, спасаючи свою душу від озвірілих червоних катів. В Страсну П'ятницю і Суботу стали відходити по напрямку на Рівне і Шепетівку тилові частини українського війська, а пізно вечером в Страсну Суботу стали відходити і головні частини. Та ніч для звягельців дійсно була страшна.
Не дивлячись на те, люди, хоч і схвильовані, йшли до церкви, але Служба Божа, кожну хвилину нарушалась гуркотінням гармат і недалеким тріскотінням кулеметів і крісів, а тому віруючі стали розходитись. Українське військо поспішно стало виходити з міста.

  20 квітня 1919 р. на Великдень, коли стало розвиднятись, в м. Звягель вдерлась озвіріла Таращанська дивізія і почався терор. Не одие тоді вірний син України положив свою голову. Мешканці м. Звягеля пасхальні дні того року пережили зі страшним хвилюванням.

  На другий день більшовики почали організовувати свою владу. Не було ради, треба було пристосовуватися до обставин подій. Я теж пішов до них на службу. Не пройшло й місяця, як населення, будучи не задоволене цією владою, почало гуртуватись і шукати рятунку, щоб збавитися від тих жидомосковських наїзників.

  Всякий час можна було чекати зриву. Цього не довго прийшлось ждати. В лісах в околиці м. Звягеля уже велась організація повстанчих відділів. Першою пробою цих відділів, в кінці травня 1919 р., був напад вночі на охоронну сотню, котра складалась більше із жидів. Цю сотню повстанці розброїли і заставили червоноармійців-жидів самотужки вивезти їм кілька фір зі зброєю і провіантом до ближчого лісу.

  Атмосфера згущалась. Більшовицька влада знала, що готовиться напад, але не знала коли і звідки? Вона завше була на сторожі, але це їй нічого не помогло.
19 червня вечором кругом міста Звягеля лунали українські пісні. Погода була тиха, чарівна. Темніло. Один другому передавав пароль (кличку) і пропуск. В Звягелі все стихло... Не спав тільки той, хто знав для чого той пароль і пропуск. А пісні десь далеко лунали й лунали.
Після другої години ночі, коли небосхил на сході став просвітлятися, була пущена коло залізничного двірця ракета, котра освітила м. Звягель і дала сигнал до наступу.

  З чотирьох сторін міста залунало гучне "слава!" А потім стрілянина. Це відділи згуртованих повстанців пішли в наступ ненависного окупанта. Зав’язався упертий бій, котрий затягся до 8 години ранку. Здавалось, повстанці захитались. Ось-ось не утримають занятих позицій. Безпереривна стрілянина продовжувалась з обох боків.

  Нарешті зі всіх сторін міста залунало гучне "слава!" Ворог не витримав і почав утікати...

  Дякуючи тому, що з північного боку міста, понад річкою Случ, не було міцної повстанської застави, ворог утік, залишав у місті все своє майно і десятка два китайців, котрі, розпорошившись по вулицях міста, уперто боронились, поки всі не були перебиті повстанцями.

  О годині 10 ворога уже не було чути. Все стихло. Нарід радісно вітав повстанців. По вулицях ходили патрулі.

Джерело:  novograd.city