Табір розмістили на базі Богунських (колишніх Врангелівських) казарм. По всьому периметру в декілька рядів обнесений колючим дротом, по якому проходив струм. Чотири цегляні будівлі заселили 100 тисячами солдат і командирів, отож більшість із них опинилась просто неба. Часом кількість людей сягала того, що не можливо було навіть лягти на землю. За три тижні в урочищі Петрівське з'явився крематорій.

  Щодня полонені займалися тяжкими роботами. Зморених конвоїри застрелювали. Серед полонених була висока смертність також і через голод, так як на одну особу виділялося 100 грамів проса та пів літра води. Одночасно в таких умовах спалахнули епідемії шигельозу (тоді називали дизентерією) та епідемічного висипного тифу. Хворих розстрілювали кожного дня.

  У січні 1942 року табір отримує назву Stalag 358.

Проіснував до жовтня-листопада 1943 року, коли місто Житомир було звільнено від німецьких загарбників. За цей час від голоду, тяжкої праці та розстрілів загинуло понад 110 тисяч. Звільнених бранців одразу ж відправили на фронт як «зрадників» Батьківщини.

  До грудня 1942 року в сусідньому містечку Бердичів розміщувався Stalag 358 N.

  У 1946 році казарми займає Офіцерська школа стрільби по повітряному флоту, яка у наступному році отримує назву Житомирське Червонопрапорне зенітно-артилерійське училище (Зараз Житомирський військовий інститут ім. С. П. Корольова).

ВІДЕО: Телеканал UA: Житомир

Новини Житомира