НЕДВИЖИМОСТЬ ЖИТОМИРА

Колізей по-радомишльському

Колізей по-радомишльському

  Назва цієї будівлі серед багатьох радомишлян побутує як «колізей». Поширилась вона три десятиліття тому з легкої руки знаного місцевого журналіста, доброї памяті Анатолія Пилипенка. Так він її охрестив, коментуючи ось цю світлину, опубліковану тоді в райгазеті «Зоря Полісся».

   До речі на дверях там ще й табличка із суворим написом «Постороннім ліцам вход воспрєщьон». Але оті «сторонні» скоріше за все не надто зважали на застереження. Бо попри замкнені для годиться двері зяяли пусткою вікна та інші отвори-діри по периметру споруди. А, зважаючи на відсутність у центрі міста в достатній кількості громадських відхожих місць, завдяки шпаринам ті, кому припекло, без проблем діставалися всередину. Врешті, ця сумна тенденція, а, може, й сила звички, на жаль, зберігається, щоправда, використовується для справляння нужди вже тільки частково зовнішній периметр «колізею».

  Історія цієї будівлі тимчасом сягає початками 1960-х років. Її побудували замість іншого такого собі спорудження, що теж всякчас було об’єктом критики. Бо хіба ж вабило око незграбне й занедбане одоробло, що бовваніло у середмісті? А містилась у ньому в 1957-му, коли було зроблене це фото, промислова артіль з гучною назвою «Більшовик».

1957 р. Артіль Більшовик пр

  В новозведеному приміщенні спочатку працювало фотоательє та розташовувалися побутові майстерні. Потому вони перебралися у збудований двоповерховий побуткомбінат, а в «колізеї» осіла столярна майстерня, що функціонувала там аж до перебудовчих років, коли потреба у ній відпала, як, мабуть, і в самій будівлі.  

  Між тим, попервах, ще з ХІХ століття, на цьому місці містилась візнича контора, що займалася перевезенням вантажів і пасажирів до залізничної станції Ірша чи в інші місцевості. Частину тієї будівлі видно на цьому ось знімку 1939 року.

1939 р

  Втім на тлі розвалюхи 1988-го заслуговує на увагу ще один об’єкт, притулений до неї. Йдеться про неодмінний атрибут нещодавнього нашого минулого, що був у кожному великому чи малому місті – телефонну будку з телефоном-автоматом. Таких телефонів, офіційна технічна назва яких – таксофон, у Радомишлі було декілька. Встановлено їх було зокрема на автостанції, біля кінотеатру, ательє, готелю, універмагу («Дитячого світу»), «колгоспного» магазину, прохідної машинобудівного заводу, їдальні «Сільгосптехніки» в профтехучилищі, на вулиці 60-річчя Жовтня (нині – Незалежності), навіть у під’їзді одного з будинків по провулку Шевченка. Назовні таксофони, як правило, мали таку собі напівкабінку – накриття. Будка біля «колізею» була, здається, єдиною в місті.

  Зазвичай телефони-автомати встановлювали у людних місцях, бо зухвальці нещадно трощили ці пристрої. Хто заради роздобутого мікрофона чи телефона («навушника»), що містились у трубці, хтось намагався видобути «касу», яка наповнювалась двокопійчаними монетками – такою була такса за одну розмову. Хоча виготовляли таксофони посиленим, так би мовити, варіантом, але ж – проти лому, як кажуть, не було прийому, себто захисту. Втім подеколи правоохоронці ловили розкрадачів таксофонного обладнання, застосовуючи спеціальну незмивну фарбу. Зловмисниками виявлялися здебільшого підлітки.

  Та ламали й розкрадали, як бачимо, не лише громадські засоби зв’язку, а й будівлі, біля яких їх лаштували, особливо занедбані чи недоглянуті. Як і оцей пам’ятний радомишльський «колізей».

Володимир Молодико, radomyshl.blogspot.com

Новини Житомира

 

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

 

 

 

 

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Loading...

Go to top