Linux Хостинг от HostPro  

 

 

 

НЕДВИЖИМОСТЬ ЖИТОМИРА

Візитка й окраса Житомира: Нелегка доля «родички» Пізанської вежі

Візитка й окраса Житомира: Нелегка доля «родички» Пізанської вежі

  Візитка й окраса Житомира, пам’ятка архітектури місцевого значення, 31-метрова водонапірна башта, побудована у 1898 році, так і не дочекалася цьогоріч старту реставраційних робіт – забракло грошей.

   Водонапірна вежа з червоної цегли вже давно стала візитівкою Житомира. Вона височіє поряд із центральною частиною міста на вулиці Пушкінській. Біля неї розташована не менш вишукана будівля Житомирської обласної філармонії ім. С.Ріхтера, що побудована у 1858 році спершу для театру. Трішки далі – музичне училище ім. В.Косенка, з вікон якого періодично долинають мелодії зі студентських репетицій, - розповідає ukrinform.ua.

  Коли йтимете пішохідною вулицею Михайлівською до вежі, опустіть очі, щоб побачити її під ногами, адже вона зображена на міських люках. Гостям міста має сподобатися і «Кава Ріхтера» (відомий піаніст Святослав Ріхтер народився у Житомирі), якою можна посмакувати у кав’ярні поряд із баштою.

  Із травня у водонапірній вежі почали проводити безкоштовні екскурсії. Утім довгоочікувану реконструкцію будівлі, що зараз не використовується і може стати привабливим туристичним об’єктом, відклали. Допомогти у цьому готові міжнародні партнери, але перший крок має зробити місто, якому через пандемію COVID-19 довелося зекономити на вежі.

  Чому житомирську водонапірну башту називають «родичкою» Пізанської вежі, скільки грошей потрібно на її реставрацію, а також, що можна побачити за дверима вежі під час екскурсії, дізнавалася кореспондент Укрінформу.

  ВОДОНОПІРНА БАШТА У СТИЛІ ЛЮТЕРАНСЬКОЇ ЦЕРКВИ

  Голова Житомирської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Георгій Мокрицький свого часу видав книгу «Вежа на Пушкінській». Він запевняє, що об’єкт є унікальною пам’яткою архітектури не лише для Житомира.

  «У Вінниці теж є еклектична (архітектурний стиль – ред.) вежа кінця ХІХ століття, але там вона тепер як архітектурний «вінегрет» з багатьма витівками. Наша житомирська більш чиста в архітектурному плані. Її стиль витонченіший, і в літературі з архітектури й будівництва в Україні, переважно, як зразок побудови промислових споруд із гарним архітектурним обличчям, завжди вказують саме житомирську вежу», – розповідає Мокрицький.

  У 1894 році міська управа прийняла рішення про забезпечення Житомира водою, тож потрібною стала й водонапірна башта. Зводити її вирішили на вулиці Пушкінській, бо саме там одна з найвищих точок центральної частини міста. Будівництво вежі тривало понад 2 роки й навесні 1898 року об’єкт уже був готовим.

  Тоді 31-метрова вежа з обпаленої цегли стала для Житомира, де переважали одно- та двоповерхові будівлі, справжнім хмарочосом.

  Як зауважує Мокрицький, будівельними роботами керували місцеві зодчі Арнольд Єнш та Мечислав Лібрович. Зокрема Єнш є автором проєкту лютеранської церкви у Житомирі, тож і вежа зовні схожа на лютеранський храм, у фасаді її поєднані модернізована готика та еклектика. Водночас в архітектурі чітко виявлені купольні завершення, що характеризують стиль Лібровича. Підрядником робіт була Варшавська будівельна фірма Држевецького та Єжиоранського.

  «Спеціальна комісія міської управи 4 листопада 1898 року прийняла об’єкти водогону, але висловила суттєве зауваження з приводу вежі. Вона виявила, що новоспоруджена житомирська вежа – «родичка» знаменитої Пізанської башти. Вимірювання спеціалістів показали, що вежа «киває» у бік заходу (в напрямку мікрорайону Мальованка). Центральна вісь споруди вгорі відхиляється від вертикалі на 7 сантиметрів. Щоб перевірити, чи вежа не падає, члени комісії вирішили протягом кількох років здійснювати контрольні вимірювання, але нахил не збільшувався», – пише краєзнавець у своїй книзі.

  9 січня 1899 року водонапірну вежу в комплексі з іншими спорудами ввели в експлуатацію. За сумісництвом вона виконувала функції пожежної каланчі, а в роки Другої світової війни – спостережного пункту.

  Із 1965 року башта припинила роботу і не використовувалася за своїм призначенням. У середині 1980-х років там облаштували кафе «Ювілейне», а згодом нижню частину пристосували до потреб офісної будівлі підприємства «Житомирводоканал».

  За словами Мокрицького, в кінці 1980-х років у місті допустили суттєву архітектурну помилку, коли навпроти вежі на місці знесених одноповерхових будівель звели 10-поверхівку (а варто не вище 4-6 поверхів). Відтак, це зруйнувало панораму, яку видно було з вежі.

  Цікавлюся у краєзнавця, яким бачить майбутнє башти, на що він відповідає: «Звичайно, будівля, яка не використовується, приречена на руйнування і знищення. Я думаю, що все-таки туристична функція в неї має бути з елементами громадського харчування, в цьому не бачу нічого поганого. У радянські часи там було кафе, і вона жила. Тому башта має використовуватися, а не стояти».

  ЦІНА РЕСТАВРАЦІЇ – 10,5 МІЛЬЙОНА ГРИВЕНЬ

  Реконструкцію вежі, для якої готові концепція та проєктно-кошторисна документація, планували здійснити в 2020 році, але нині малоймовірно, що це трапиться.

  «Цей проєкт дуже важливий для міста і до його реалізації залучені різні сторони, зокрема й міжнародні партнери. У 2017 році було проведено загальноміський конкурс, на якому жителі Житомира визначили, що водонапірна вежа має бути тим проєктом, який втілюватиметься у рамках співпраці міста та німецької урядової компанії GIZ. У 2018 році пройшов всеукраїнський архітектурний конкурс на визначення кращої концепції майбутнього використання вежі. У 2019 році ми провели всі необхідні роботи, розробили проєктно-кошторисну документацію, уклали договір на виконання будівельно-монтажних робіт, і все вже можна було розпочинати у 2020 році», – зауважує директор комунальної установи «Агенція розвитку міста» Борис Пахолюк.

  За умовами меморандуму, підписаного між обласним центром та GIZ, для реконструкції вежі місто отримає технічну допомогу на 50 тис. євро. Пахолюк акцентує, що Житомир вже сформував запит і сподівається, що міжнародний партнер надасть огороджувальні конструкції, дерев’яні вікна, системи кондиціонування та опалення, мультимедійне обладнання, автоматичний підйомник для маломобільних груп населення.

  «Місто зможе отримати обладнання тоді, коли будуть укладені відповідні договори на виконання реставраційних робіт у водонапірній вежі й вони безпосередньо почнуться. Торік нам виділили 2 млн грн на їх початок, але оскільки ми тільки у жовтні підписали договір, то фізично не мали часу на їх старт, тому перенесли його на 2020 рік. Ми вже були готові розпочинати, але у зв’язку з коронавірусом і призупиненням усіх капітальних видатків з міського бюджету, ці 2 млн грн взагалі зняли, бо вирішили, що проєкт не є актуальним для громади. Тому сьогодні ми залишилися без грошей на початок будівельно-монтажних робіт, а це означає, що ті 50 тис. євро, які місто може отримати як технічну допомогу, є недоступними. Меморандум про співробітництво з GIZ закінчується у 2023 році, й до того часу Житомир має до них доступ», – пояснив директор Агенції розвитку міста.

  Загалом, щоб відновити всі інженерні комунікації всередині споруди, навести лад із фасадом, виконати реставрацію мідної покрівлі, замінити вікна та двері, потрібно 10,5 млн грн.

  Проєктом реконструкції водонапірної вежі передбачено створення на її першому поверсі туристично-інформаційного центру. Крім того, у ній є можливість для облаштування невеликої конференц-зали із вуличною терасою Оскільки місця всередині башти небагато, то його планують використовувати як гнучкий і багатофункціональний простір для мистецьких подій, лекцій, відеозйомок. Проте, через супротив місцевих жителів і краєзнавців, передбачений проєктом скляний купол угорі зводити не будуть.

  Реконструкцію водонапірної вежі у червні подавали на голосування за кращий громадський проєкт, на реалізацію якого в 2021 році з міського бюджету виділять 18 млн грн, але житомиряни обрали облаштування Нового бульвару.

  Тож наразі Агенція розвитку міста сподівається, що наступного року в бюджеті Житомира передбачать кошти на роботи у вежі й вона нарешті стане туристичним об’єктом. Як альтернативу, там чекають на оголошення конкурсу секторальної підтримки Європейського Союзу, завдяки якому у Житомирі нині вже завершується реконструкція набережної річки Тетерів.

  «Ми торік подали документи на внесення водонапірної вежі в реєстр пам’яток архітектури державного значення, аби їй надати більшого статусу. Процедура непроста, але сподіваємося, що зможемо отримати позитивну відповідь», – додав Пахолюк.

  ЗА ВІДЧИНЕНИМИ ДВЕРИМА ВЕЖІ

  Тим часом Агенція розвитку міста ініціювала безкоштовні екскурсії всередині вежі, які вже відвідали близько 100 людей. У вільний від роботи час їх проводить представниця цієї установи Аліна Кундіч. Групи формують за попередньою домовленістю і з дотриманням карантинних вимог.

Аліна Кундіч
Аліна Кундіч

  «Будьте готові до того, що вежа всередині не відповідатиме абсолютно ніяким очікуванням. Так, тут є пил, бруд, але й багато краси. Я вважаю, що краса – в очах того, хто вміє бачити. Прошу увімкнути ліхтарики в телефонах, тому що тут темно. Групи в нас маленькі, бо вище другого поверху вежі не може одночасно перебувати більше п’яти осіб», – розпочинає екскурсію Аліна.

  У башті справді темно, але з кожним поверхом від променів призахідного сонця, що пробиваються крізь вікна, стає все світліше. Екскурсовод періодично зупиняється, щоб розповісти про історію вежі.

  Найбільше у будівлі вражають великі вікна з червоним склом, із яких видно, як вирує життя внизу вулиці Пушкінської, та круті сходи. В око впадають подекуди розмальовані, але досі міцні стіни, купи непотрібних дощок, пошкоджені дроти.

  Аліна зауважує, що під час будівництва вежі використали цементний розчин концентрацією 1:3 замість 1:5. Утім це зовсім не позначилося на стійкості споруди.

  Гід показує, де вгорі у 1984-1996 роках розташовувалося кафе «Ювілейне», а внизу веде до так званої таємної кімнати, куди могли потрапити лише представники місцевого бомонду. У ній облаштований камін, а в кутку стоять вишукані меблі.

  Вже надворі Аліна зачиняє двері у вежу й звертає увагу на ковані металеві розетки, що оздоблюють фасад башти. Насправді, це кріплення, що проходять із бетонного перекриття між основними стінами будівлі, аби вона не деформувалася під тиском води.

  Кожна історія має своє продовження, тож дуже хочеться, аби у водонапірної вежі нарешті з’явився шанс стати туристичним об’єктом Житомира.

Ірина Чириця, Житомир Фото автора, з відкритих джерел та надані Агенцією розвитку міста

Новини Житомира

 

Последнее изменение Понедельник, 27/07/2020

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

 

 

 

 

 

 

 

 

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Loading...

Go to top