силами фахівців ремонтно-відновлювальних частин та підрозділів:

 простими працьовитими людьми з великим серцем та доброю душею, які дають друге дихання військовій техніці.

Один із них — командир відділення ремонтної роти броньованої техніки сержант Руслан (з метою безпеки прізвище не називаємо). У Збройних Силах проходить службу з 2000 року. Родом командир відділення з Житомирщини, вдома на нього чекають дружина та п’ятеро діточок, повідомляє прес-служба МОУ.

— Я на Донбасі тому, що захищаю своїх дітей, пишаюся ними і їхніми успіхами. Хочу для них мирного неба, — каже Руслан.

Як зізнаються ремонтники, у них надто складних робіт не буває, є просто проблемна техніка:

— Машина має свій норов. Вона, як і людина, не хоче, щоби їй відкручували гайки — то й не дається, але ми все одно по міліметру-сантиметру відкрутимо, відремонтуємо, нікуди вона не дінеться. Та й знову на передову відправимо, — розповідає сержант.

Доводилося воїну-ремонтнику неодноразово евакуювати автомобільну та бронетанкову техніку, яка знаходилась на лінії зіткнення.

У військовослужбовця свій підхід до техніки:

— Я з машинами говорю, — зізнається Руслан. — Протру фару, постукаю по корпусу, а потім кажу: «Мій хороший, або моя хороша, давай, поїхали... Треба...» І машинка слухається.

— Складно управляти такою технікою? — питаю.

— Легше аніж «Мерседесом», якщо все добре знати, — відповідає, посміхаючись, Руслан.

І я розумію, що допоки є в Україні такі віддані своїй справі й Вітчизні люди, ми непереможні!