Поки сепаратиські та проросійські ЗМІ малюють образи «укрофашістів» – безсердечних вбивць, які охочі до крові невинних городян, не гребують знущанням над полоненими і навіть пожирають немовлят, а всі розсудливі люди хіба що диву даються, як тільки таке може зародитися в голові нормальної психічно здорової людини, хочеться розповісти про одиного з «карателів», який не словами, а справами доводить абсурдність і хибність всіх антиукраїнських висловлювань, спрямованих на приниження авторитету українського військовослужбовця.

Майор Ігор Герасименко – Герой України, командир батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади ВДВ.  Згадуючи про нього,  друзі, колеги, підлеглі і начальники говорять про цілеспрямованість, порядність, розсудливість, прямолінійність, розум і надійність.

Ігор Герасименко  народився в 1984 році в місті Радомишль, Житомирської області. Отримавши по закінченні  школи практично відмінний атестат, в якому налічувалося не більше трьох-чотирьох «четвірок», він міг би стати талановитим юристом або програмістом, але доля розпорядилася інакше. Як не дивно, але вирішальним фактором для молодої людини став фільм «В зоні особливої уваги». Образ молодого, бравого, розумного і надійного лейтенанта Тарасова настільки надихнув Ігоря, що всі сумніви на рахунок свого майбутнього у нього зникли – він твердо вирішив стати десантником. Батьки прийняли рішення сина неоднозначно. Батько – з гордістю, мати – з переляком. Але сьогодні вже ні в кого не виникає сумнівів у тому, що цей вибір – один з найскладніших виборів у житті школяра – Ігор Герасименко зробив вірно. І донині він не мислить для себе іншої долі, не уявляє свого життя без ВДВ.

У 2001 році хлопець зробив свій перший крок у кар'єрі військовослужбовця, вступивши до Одеського інституту сухопутних військ на аеромобільний факультет. Тоді він навіть уявити не міг, що менш, ніж за 15 років у холі головного корпусу його альма-матер буде висіти портрет з написом «Ігор Герасименко – Герой України». Після закінчення навчання в 2005 році Ігор Леонідович почав службу в «дев’яностоп’ятці» командиром розвідвзводу.

На момент початку антитерористичної операції Ігор Герасименко був на посаді командира роти. В самому розпалі військової кампанії очолив батальйон.

За час АТО офіцер пройшов чи не всі  гарячі точки Донбасу. Гора Карачун, Крива Лука, Лисичанськ, Спірне з сумнозвісною висотою 289, Шахтарськ, Торез, Трьохізбенка та інші.

За особливі заслуги перед українським народом, за честь і відвагу, хоробрість, мужність, високі моральні якості, за численні операції, проведені під його керівництвом майор Герасименко Ігор Леонідович був нагороджений званням Героя України та орденом «Золота Зірка». Однією з його нагород є також іменний пістолет ТТ.

«У Ігоря немає недоліків. Він справжній друг, товариш. Він глибоко порядна людина, на яку можна покластися в будь-якій ситуації. Ми разом вчилися, служили. Я бачив його і в години щастя, і моменти глибокого відчаю, і в мирний час, і на війні, тому можу твердо сказати, що він – справжній чоловік. Таких як Ігор – одиниці. Він гордість своєї родини і всієї нашої країни», – начальник фізичної підготовки і спорту КВДВ майор Палагін А.І.

Не дивлячись на всі свої  заслуги, Ігор  – людина вельми сором'язлива, не любить говорити про себе, а про всі свої досягнення розповідає, як про спільну справу з бійцями, що б'ються з ним плечем до плеча.

– Я борюся за український народ, за кожну людину, яка вірить в нашу перемогу, за свою родину, за тих дітей, що надсилають нам на фронт малюнки з посланнями повертатися живими, а також я борюся за честь усіх загиблих у цій війні, – каже майор Герасименко.

А ще він свято вірить, в те, що військові дії скоро припиняться, і всі бійці повернуться до своїх дружин, дівчат, матерів. За рік війни сам Ігор Леонідович був удома не більше місяця, кілька разів лежав у госпіталях з важкими пораненнями, але кожен раз борг офіцера кликав його назад.

На думку майора, зараз не можна відступати, ні на війні, ні на «цивільці». У час, коли все в Україні змінюється, народ починає мислити, піднімати голови, вимагаючи своїх прав, борючись за незалежність, єдність, всі повинні боротися за одну спільну справу.

– Ніщо не може стояти на місці, все життя – це рух. Якщо ти не розвиваєшся, ти деградуєш, – впевнений комбат.

«Майор Герасименко – справжній офіцер, не більш, не менш. Досвідчений, розумний, добрий організатор, з розвиненим почуттям обов'язку і відповідальності. Він думає не тільки про себе, а й про кожного, хто поруч, готовий захистити, підтримати, підставити плече. А ось поблажливості й фальші від нього не доб'єшся. «Сила, відвага, честь» – для нього це не просто напис на шевроні, це вся суть його служби», – командир 95 окремої аеромобільної бригади ВДВ полковник Гуть О.Г.

Сам Ігор Леонідович вже давно мріє про мир. Про те, щоб змінити автомат на тенісну ракетку або більярдний кий, берці – на м'яке домашнє взуття, а похідний БТР на комфортне авто.

Вдома його чекають кохана дружина Світлана і шестирічний син Гліб. Саме з ними пов'язані найсвітліші мрії непохитного Героя України: кругосвітня подорож, будиночок на березі річки біля краю лісу, рибалка і тихе мирне небо над головою. А через років 20 – онуки. І бачиться йому світ, в якому не буде потреби стріляти у ворога, боротися за виживання і вести в бій хлопців, які всього пару років тому тільки вийшли з-за парти, або тих, у кого вже є свої діти.

На сьогодні більша частина його особового складу – це призовники четвертої хвилі часткової мобілізації, але вони вже встигли разом провести багато важких тижнів під обстрілами в Авдіївці, і тільки Богові відомо, що ще чекає попереду.

«Він такий молодий і такий гарячий! Не береже себе, повністю віддається службі,завжди сповнений енергії і сил. Та в нього практично немає недоліків! Боєць. Мужчина. Ним можна тільки пишатися», – командувач ВДВ ЗС України, Герой України полковник Забродський М.В.

Що можна сказати на закінчення? Побільше б таких «карателів»! Адже тоді, напевно, настане мир, а поняття «честь», «гідність», «відвага», «мужність» будуть не просто словами.