Над правим оком у Євгена не було частини черепа. Роздроблені кістки лікарям довелося видалити відразу після поранення. Залишилася досить велика вм’ятина. Дефект довелося закрити. Українські лікарі вирішили зробити це разом із канадськими колегами, які прилетіли до Києва. Оглядаючи пацієнта, іноземці розпитували Женю, як він отримав поранення.

— Я пам’ятаю вибухи снарядів, дзвін у вухах — і все, — розповідає Євген Поплавський, поранений 3 червня цього року під час артилерійського обстрілу під Дебальцевим. — Прийшов до свідомості вже в реанімації харківського госпіталю. На правому оці у мене була марлева наліпка. Спочатку лікарі не говорили, чи вдалося зберегти очі й робили вигляд, що не чують моїх запитань. Але одного разу нейрохірург зізнався: «Женя, врятувати око було неможливо…». Чесно скажу, змиритися з цим було дуже важко. Але людина до всього звикає.

Спеціально для Євгена та інших поранених канадці привезли титанові пластини.

— Канадські лікарі під час консультації повісили мені на зап’ясті бирочку з прізвищем українською та англійською мовами — схожі зав’язують новонародженим у пологовому будинку, щоб не переплутати, — посміхається Євген. — Відверто кажучи, погоджуватися на операцію з установки пластини мені було складно. Свідомо лягаю під ніж. Навіть не по собі якось. Перед поїздкою в госпіталь сказав мамі: «Мені не страшно було заходити в будинок або заглядати в підвал, де міг сидіти озброєний бандит. А на операцію їхати страшно».

28 жовтня Євгену зробили операцію.

— Тепер найближчим часом я займуся протезуванням ока, — говорить Євген. — Не хочу все життя ходити з пов’язкою. Лікарі кажуть, що зроблять штучне очне яблуко, в якому райдужка буде такого ж кольору, як у лівому. І при першому погляді ніхто не зрозуміє, що у мене протез. Після цього вже можна буде вирішувати, що робити далі. Хоча, зізнаюся, є в мене думки повернутися в армію. Я вже пробував стріляти. Влучаю.

Про його участь в антитерористичній операції мама Світлана Михайлівна дізналася випадково.

— ...У березні син у складі підрозділу з Новограда-Волинського виїхав у Херсонську область, — розповідає Світлана Михайлівна. — Улітку потрапив до зони АТО. Савур­Могила, Степанівка, Боково-Платове, Красний Луч, Червона Поляна, Лутугине… Лише восени мама змогла побачити сина. Наприкінці січня Євген удруге поїхав на Донбас. Під час одного з боїв біля Дебальцевого 3 червня 2015 року Євген був важко поранений у голову. З сином не було зв’язку. Материнське серце завжди передчуває біду...

Пораненого Женю перевезли з Артемівська до Харківського госпіталю, де терміново прооперували. А коли Євгену стало краще — перевезли до столичного військового госпіталю. Тут він пережив ще одне хірургічне втручання.

Підтримка друзів, волонтерів, незнайомих людей нині багато важить для героя. Адже у Жені попереду — ще ціле життя.

Євген Поплавський — уродженець села Прилук Овруцького району. Військову службу проходив у складі 30-ої окремої механізованої бригади. Брав участь у бойових діях в зоні АТО, адже боротися за мир та оберігати спокій рідних людей вважає за свій святий обов’язок.

Володимир Соболь, «Житомирщина»