Причини цього називаються різні: обмежена автономія навчальних закладів, неефективність державного фінансування, корупція. За цими «трьома китами» влаштовуються також застарілі нормативні документи, недостатня матеріально-технічна база, міністерська, і, як наслідок, — вузівська паперотворчість, порушення прав освітян.

Як усе це позначається на діяльності конкретного навчального закладу? Про це ведемо мову з директором Житомирського технологічного коледжу Віталієм Стельмашенком. Він сам півстоліття тому закінчив тодішній «модний» у Житомирі технікум механічної обробки деревини (МОД). А тепер, уже протягом двох десятиріч, керує навчальним закладом, який відсвяткував уже 100-літній ювілей.

Тож Віталій Петрович на запитання про реформування вищої освіти філософськи мовив: «Я вже звик». Та звичка полягає в тім, що досвідчений керівник добре розуміє: реформи задумуються десь там, «нагорі», а працювати, виживати треба своїми розумом і руками.

Житомирський технологічний коледж у квітні цього року увійшов до складу Київського національного університету будівництва й архітектури. І це, вважає директор, є знаменною віхою в його житті, адже тепер з’явиться можливість на місці готувати бакалаврів. Своїх четверо кандидатів наук уже мають, а коли педколектив поповниться ще кількома, можна буде створити кафедри й готувати спеціалістів вищого рівня. Та й науковці університету, переконаний керівник, охоче допомагатимуть коледжу.

Проте у всьому іншому колективу коледжу доводиться дуже нелегко. Реформа вищої освіти, підтверджує Віталій Стельмашенко, не вирішує проблеми фінансування навчального закладу.

— Нарахування нам ідуть лише на зарплату й стипендії, — розповідає він. — Навіть комунальні платежі залишаються під питанням. На папері — все чин-чином, держава мала б їх фінансувати, а насправді ми опинилися в боргах. Ледве вдалося розрахуватися за минулий рік. Лише одне опалення — без спортзалу, переходів, бібліотеки — обходиться в 1 млн. гривень. Тож у навчальному корпусі почали гріти лише 9 листопада... Щоб якось звести кінці з кінцями, зараз проводимо заняття в чотири пари й по суботах, сподіваючись якось пережити зиму за рахунок двохмісячних канікул.

Не вирішила реформа й питання надання можливості навчальному закладу самому заробляти гроші. Мовляв, коледж — бюджетна установа, тож не має права реалізовувати продукцію й отримувати прибуток.

— Складається парадоксальна ситуація, — міркує директор: — З одного боку, держава нас належно не фінансує, спонукаючи самих заробляти кошти, а з другого — нас позбавили права, яке в нас було раніше, — заробляти гроші на забезпечення діяльності навчального закладу. Кошти, що ми отримуємо за навчання за контрактом, — це дрібниці, бо й платити за навчання не в багатьох є можливість.

А навчально-матеріальна база коледжу, хоч вона є досить потужною, зокрема, її виробнича складова, потребує постійного оновлення.

— Коли наш коледж належав Міністерству лісової й деревообробної промисловості, адже саме для цієї галузі ми готуємо спеціалістів, то проблем не було. Так само — коли нас перевели в систему Міністерства промислової політики. Тепер же, в системі Міносвіти, ми опинилися на «мілині». Треба виживати й сподіватися на власні сили.

Про справді господарське використання власних резервів засвідчує кожен куточок, кожна аудиторія, гуртожиток, будь-яке приміщення навчального закладу. Всі меблі — найвищої якості — зроблені руками студентів.

Фінансові ж проблеми навчального закладу, на щастя, не позначилися на виплаті стипендій студентам, і зарплат педагогам і персоналу. Проте доплати за напруженість роботи викладачі торік були позбавлені, що, безумовно, як наголошують фахівці на всеукраїнському рівні, є порушенням їхніх прав.

— Чи не це, — запитую у Віталія Стельмашенка, — є причиною проявів корупції у навчальних закладах, яку так і не викорінила реформа освіти?

— На жаль, — говорить він, — протягом останніх років, особливо з виникненням маси приватних вузів, з’явилося й чимало викладачів, готових заробити «на булочку з маслом» із використанням методів, далеких від педагогічних. Такий спочатку штучно «опускає» студента, занижуючи йому оцінки, а потім «піднімає», але вже за плату. А скільки розвелося таких, котрі за гроші «клепають» курсові й дипломні... Звичайно, довести такий факт нелегко, та й не кожен керівник захоче, щоб його навчальний заклад «засвітився» через отаких трюкачів. Проте це вже залежить від державницької позиції керівника.

У технологічному коледжі по-своєму працюють у цьому питанні на випередження. Контракти з викладачами укладаються на рік, призначення здійснюються з обов’язковим випробувальним строком. Викладачі «тримають марку», подаючи приклад студентам. Вони готують методичні розробки, видають наукові праці, а студенти намагаються наслідувати своїх наставників. Один із них Олександр Осипчук — нещодавно посів першість на обласній олімпіаді з математики.

Культорганізатор коледжу Ольга Зелінська не нахвалиться студентом:

— Він — сирота і сім’єю юнакові стала наша велика родина, у якій Олександр — і відмінник навчання, й активний учасник багатьох заходів.

До речі, у коледжі досить ефективним є студентське самоврядування. Голова студентської ради Микола Назарець — не просто авторитетний студентський лідер, а рівноправний партнер дирекції навчального закладу у вирішенні багатьох питань студентського життя. Він сміливо висловить свою думку навіть у спірних питаннях на захист студента, який оступився.

— Треба подумати, що буде далі з людиною, яку покарали. Може, краще дати їй шанс виправитися? — каже він.

Студентський лідер задоволений цікавими заходами, багатьма справами молоді коледжу. А особливо — тим, що вдалося зібрати понад 7 тис. гривень для лікування бійця, пораненого в зоні АТО.

Не приховує задоволення молоддю, яку навчає вже понад 40 років, і викладач Анатолій Омельчук:

— Спеціальності, яких набувають студенти в нашому навчальному закладі, витребувані завжди і скрізь, бо поки живе людина, їй потрібно будувати, облаштовувати своє житло. Тож половина випускників ще до отримання дипломів уже працюють на виробництві. А хто хоче вчитися далі — вступають до університетів, причому, на державну форму навчання.

...Що й казати, навіть у складний, неоднозначний період реформування освіти в Україні, Житомирський технологічний коледж зумів не те що утриматися на плаву, а міцно встояти на ногах. Він готує фахівців із одинадцяти спеціальностей на денній і з п’яти — на заочній формах навчання. Крім основної, навчає студентів ще й однієї - двох робітничих професій. Тут здійснюється перепідготовка за робітничими професіями на замовлення Центру зайнятості. Для майбутніх абітурієнтів працюють підготовчі курси. І все це — усупереч труднощам, що їх, крім усього іншого, принесла й освітянська реформа.

Іраїда Голованова, «Житомирщина»