Згадка про містечко Любартів, центр удільного князівства датується 1440-м роком. Ясне діло, що місто поселення старіше – землі ці належали Любарту ще за сто років до того і саме з волі князя тут будується укріплене поселення.

  Насправді місто тут було ще за купу років до Любарта. Та ще яке – давній Болохів, столиця так званої Болохівської землі. Дехто стверджує, що за площею давнє місто було більше за тодішній Київ.

  Цікаво, що болохівські князі визнали татарську владу і загалом її підтримували. Причиною такого руського зрадництва була давня війна з князівством Галицьким. В результаті Болохів зруйнували дощенту. Чи то ті ж татари, чи то Данило Галицький.

  Незабаром після створення Речі Посполитої містечко належить могутнім Острозьким й зветься вже Любар. В контексті загальної політики окатоличення по всій посполитській Україні будуються костели й католицькі монастирі.

  Домініканський кляштор в Любарі засновується в 1634-му, католицьким стає Георгіївський православний монастир, про який я ще розкажу.

  Зберігся костел Архангела Михаїла, збудований в 1752-му. Перший костел був зведений на кошти князя Станіслава Любомирського у 1630. Але під час козацьких війн його було зруйновано. В 1752 році на кошти князя Любомирського – Франциска розпочинається будівництво нового костелу. Князь так і не дожив до завершення будівництва, яке тривало 13 років. Нарешті, 4 серпня єпископом Київським та Чернігівським Ю.А. Заулуським храм було освячений на честь Святого Архангела Михаїла та Святого Яна Непомуцена.

  Цікаво, що домініканський костел, який згодом було передано католицькій парафії, не значиться в переліку пам’яток Державного реєстру національного культурного надбання. З іншого боку, нічого дивного, бо купа об’єктів з того реєстру доруйновуються за державної підтримки, або відбудовуються за недержавний кошт. Домініканський костел в Любарі – з другої категорії.

  Любар активно брав участь у подіях визвольної війни XVII ст. Пишуть навіть про місцевих амазонок – вдовиць, які активно допомагали козакам. Тут багато разів буває Богдан Хмельницький, чия армія, як вище сказано, знищила домініканський кляштор.

  Місто тяжко переживає ті роки. Мало не центром проходить польсько-російський кордон. Лютують татари – лише під час нападу 1653-го з Любара у неволю забирають біля 300 чоловік. Колотнеча продовжується і за Коліївщини.

  В середині XVIII ст. при Георгіївському єзуїтському монастирі відкривається школа. Навчальна установа діє тут і до сих пір.

  Єзуїтські школи в XVI-XVII ст. відкривались по всій Україні. Одна з них, до речі, згодом стала Львівським університетом. Навчальні заклади ордену відрізнялись високим рівнем навчання, тож факт заснування школи в Любарі був дуже прогресивним фактом.

  У 1784-му в шести класах школи вчилися 450 учнів.

  Після формальної папської заборони єзуїтів багато з їх монастирів та шкіл перейшло під опіку молодого греко-католицького ордену Василіянів. Монастир стає Георгіївським василіянським.

  Після входження до складу Росії Любар стає волосним центром Волинської губернії. Це майже відповідає його статусу районного центру в наші дні. В місті розвивається торгівля, проводяться ярмарки.  

  Пишуть навіть, що в середині XIX ст. місто стає значним центром губернії. Тут працювали суконна фабрика, екіпажний, свічковий, 3 шкіряні, пивоварний і цегельний заводи, органна майстерня і ґуральня. (Особисто мене вразила органна майстерня. Аж жаба задушила).

  В ті роки величезними землями навколо містечка володіли Валевські, підозрюю що ті самі, чию садибу ми бачили в Гощі. В Любарі також був їх палац, який, на жаль, не вцілів.

  Зате зберігся інший (Дмитро Антонюк припускає, що Понінських, відомих нам з оповіді про Полонне).

  Склопакети виглядають якось дивно. Сподіваюсь, лише заміною вікон реставрація палацу не обмежиться.

  Перед в’їздом чи то до Василіянського монастиря, чи то цього палацу збереглася і навіть непогано виглядає брама.

  Після реформи 1861-го місцеві селяни були вимушені викуповувати в поміщиків свої землі, що було багатьом не під силу. В результаті селяни шукали заробітків в місті – в Любарі все активніше розвивалась промисловість.

  Местечко Любар 5-го стана уезда лежащий в 87 верстах от города Житомира, – в плодородной, ровной местности, разделяемой р. Случь на две части, – по населению и другим особенностям можно считать выдающимся из среды прочих населённых мест Волынской губернии. Это местечко принадлежит к числу древних поселений, ибо первоначально построено было в числе прочих укреплённых городов и местечек в период Литовской истории Волыни – 1315-1569 гг., – следы, что сохранились до сего времени, именно: глубокий овраг, прорытый между рекою Случь и ея притоками, образующий маленькие островные до 40 дес. укрепления, где теперь Костёл во древнем базилианском монастыре, торговая площадь и православная церковь; притом надо заметить, что жители местечка по преданию до сих пор говорят, что здесь была когда-то крепость и Любар считался городом.

  Население местечка по переписи 28 января 1897 г. – 16 тыс. душ. (В сучасному Любарі значно менше).

  В местечке имеются следующие учреждения и живут следующее духовенство и другие: Женский монастырь, где монашествуют до 150 душ, 5 церквей и 6-я соборная местечковая, церкви на кладбищах православных; Римско-католический костёл и каплица на кладбище.

  Після всіх революційних окупацій Любар розвивається як звичайне радянське містечко. Працюють шкірзавод, суконна й сірникова фабрики, а на млині встановлюють генератор – в будинках з’являється “лампочка Ілліча”.

  Майже повністю промисловість міста була зруйнована під час Другої світової.

  Повоєнні радянські часи залишили по собі знайомі всім артефакти.

  Цікавою є місцева географія. Про неї доволі емоційно написано на Вікі. Бо виявляється, що сам Любар нарізаний аж на сім шматків. Головні з яких – це Новий Любар, Старий Любар і власне Любар. При цьому шматки виділені в окремі адмінодиниці, але, скажімо, нумерація шкіл є частково спільною. Такий от мегаполіс.

Джерело: tutbuv.com

Новини Житомира