"Років сто тому, вітряні млини були звичайною спорудою і виконували цілком буденну роботу. Наразі це сприймається як дивина і побачити справжній вітряк велика вдача. Саме на пошуки цієї дивини ми і рушили в місцевість де вони були мало не в кожному селі. Безліч маленьких річок утворили неповторний рельєф і чарівні пейзажі на заході Радомишльського району, і навіть просто пересуватися там, велике задоволення. Заглянули в с.Ставки, де збереглася садиба графів Дуніних-Вонсовичів, вона і так була досить в непоганому стані, а наразі ще й ведуться реставраційні роботи, що правда якось дуже неохоче. А ще в Ставках є унікальна, дерев'яна, двоповерхова школа яка від дня заснування і до тепер, не міняла призначення і наразі діє як школа.
  Невеличке с.Бистріївка (радше схоже на хутір) вразило "розкішшю". Причаївшись на березі річки, серед лісочку, нас зустріла сучасна база відпочинку з тенісними кортами і дитячим майданчиком. Далі була новенька, дуже аккуратна капличка, а за нею садиба з пасікою і невеличкими такими хатинками-вуликами, де можна спати разом з бджолами, прямо як у Януковича)). І взагалі, село виглядає дуже заможно, хоча і знаходиться чорти де.
  Перше з запланованих для пошуку, було с.Борщів. Від місцевих старожилів дізналися, що вітряків було навіть два, але їх давно вже нема. Натомісць бабуся розповіла цікаву історію. Була в них дуже гарна церква, стояла велично на пагорбі на березі річки. І ось у воєнні роки її підпалили (коммуністи скорше за все) і одна жіночка, яка доречі була вагітною, ринулась рятувати хрест. І врятувала, але дитина яка в неї народилася потім, була як сказала бабуся, "без шкіри"! Скоріше за все річ йде про рідкісну хворобу буллізний епідермоліз, але старі сказали:"Бог покарав". І хоча зараз в селі нова церква, в іншому місці, але всіх небіжчиків обов'язково проносять повз тей пагорб де була стара.
  На наступне село Чайківка, ми покладали багато надій, але і тут нас чекала невдача. Млин був проданий у 2010р тодішнім головою і ймовірніше за все знаходиться під Києвом в музеї Пирогів. Ну хоч так, а не згнив чи згорів. А нам залишилось споглядать на кам'яний фундамент і розбитий жорнов.
с.Моделів теж не порадувало. Старенька бабуня, з крайньої до пагорба де стояв вітряк хати, повідала нам, що його давно розібрали, а жорн розбитий на двоє, вона з сусідкою притягнули до своїх осель і приладнали в якості порогу. Та за багато років він осів під землю і поверх збудували новий поріг.
  В останнє село Горбулів ми прямували вже без ентузіазму. Все таки Дон Кіхот був справним хлопом, жоден вітряк не встояв після його походеньок. Але ось край села, з-за кущів, визирнув чорний скелет, схожий на вітряк. Точно! Є! Один встояв і не піддався лицарю! І хоча виглядає ніочєнь і стоїть на двох ногах, похилений наче Пезанська вежа, але ж справжній, не розібраний і перевезений, а де звели, де працював там і стоїть. Це треба бачить! Абсолютно все з дерева. Завжди вражало як наші пращури, робили руками такі споруди. Трохи полазивши і посидів на сторічному каркасі, рушили задоволені додому.
Наш рідний край приховує безліч цікавого, але час невпинний і багато чого ми вже не побачим і не дізнаємся. І тому, поки ще живі ті хто може розповісти нам нашу історію, треба цікавитись, треба шукати..", - йдеться в дописі.

с.Ставки, садиба графів Дуніних-Вонсовичів

Дерев'яна школа

Капличка в с.Бистріївка

Пасіка з будиночками-спальнями. с.Бистріївка

 с.Горбулів, вражаючих розмірів дерев'яний механізм.

Новини Житомира