Там є чудова річка Случ, її притоки, на пагорбах понад якими розкинулися вулиці села, є красиві ліси довкола, залишки укріпрайону часів II Світової, є кам’яний млин 1905 року (якийсь шкідник зтесав дату з фронтону будівлі, але фото з цифрами не знищити), - розповідає velodroma.wordpress.com. 

 Раптова поява загадкового палацу

  Перед поїздкою завжди досліджуємо історичні джерела, щоб не пропустити нічого вартого уваги, аж тут на castles.com.ua знаходимо, що там був не те що маєток, а цілий палац з крутячим повноцінним парком.

  Подальші пошуки принесли результат у вигляді двох чорно-білих замальовок, одна, більш рання – Наполеона Орди, інша – Володимира Замараєва.

  Нічогенький такий Діснейленд, правда ж?

  Розташовувалась вся ця краса в парку отут:

  Будували цю мішанину з готики і необароко починаючи приблизно з 1850 року, відколи Вільхою заволодів Пшемислав Прушинський.

  Потім з 1900 року палац був у власності графа Костянтина Канкріна, а з 1904 року його придбало «Волынское Отделение Крестьянского Поземельного Банка».

  У 1917 році, коли заводи стали віддавати робітникам, а землю селянам, Ульхівський маєток, за­лишений останнім його власником з династії Істоміних – Михайлом Костян­тиновичем та дружиною, француженкою за походженням, було поступово розграбовано і зруйновано (що було цілком передбачувано).

  Короткий опис з castles:

В інтер’єрі, напевно, найбільш вражаючою була їдальня. Її стіни вкривали герби майже всіх волинських родів, а на стелі висіла люстра місцевої роботи, виготовлена з фрагментів старих обладунків. У бальній залі привертали увагу двері та вікна з різнокольорового скла. У спальні господаря були шовкові килими. У деяких кімнатах стіни майже повністю вкривали дзеркала, які були куплені якось при оказії в Романові.

Прушинському подобався і гарний живопис, та у власній колекції шедеврів у нього не було. Вихід знайшовся і тут: за його наказом копії відомих картин і гравюр малювали місцеві самородки. Вони дуже старалися, але потрібного досвіду та освіти не мали, тож… Розмір картин був велетенським, рами в них були важкі і позолочені — графоман від мистецтва Прушинський мав би бути щасливим з такого багатства. При цьому в сусідньому Мирополі мешкав професійний художник, випускник Вільнюської академії Процинський, але звернутися до нього пану Пшемиславу завадив невипрацьований смак, напевно.

Та були у палаці й справжні твори мистецтва великої вартості. Бронзові прикраси для камінів, а також канделябри та годинники, східні килими, старовинна польська лицарська зброя тощо. Ба, навіть кілька картин справжніх художників, у тому числі якісь ідилічні картинки авторства Леонарда Страшинського.

Одночасно з палацом Прушинський взявся творити й ландшафтний парк над Случем. Допомагав йому в тому якийсь садівник з Варшави, який орієнтувався у праці на варшавський ботанічний сад. Колекція троянд з Вільхи славилася на всю Волинь. У парку стояло кілька романтичних альтанок. В оранжереї-веранді вирощувались рододендрони і камелії. Всі господарські споруди обвивали зелені дерева-ліани. На клумбі перед парадним входом, до якої вела брама, був фонтан.

  А що ж там зараз?

  Сам палац не зберігся зовсім. На жаль. Та в парку яскраво видно колишнє планування доріг і стежин. Ось, наприклад, кам’яний місток через струмок.

   Крім того, досі посеред парку стоїть будівля конюшні чи то каретної, в якій зараз сільський клуб та бібліотека.

  Праве та ліве крило будівлі були добудовані відносно нещодавно.

  Всередині було безліч перепланувань та реконструкцій, тому все виглядає не надто старим чи автентичним.

  Над самою річкою є розбитий ДОТ, який абсолютно не вписується в атмосферу такого місця.

  Весь колишній палацно-парковий комплекс стоїть на пагорбі над злиттям Случі та її притоки Козарки.

  Якщо жителі села зроблять кілька правильних кроків, то Вільха може стати туристичним лідером якщо не всієї південно-західної Житомирщини, то району точно.