Візьмемо для прикладу водонапірні вежі України. Житомир, Львів, Глухів, Київ, Вінниця – це далеко не всі міста, де можна побачити дивовижні споруди. 

Пропонуємо вам фото екскурсію архітектурними окрасами міст України. 

Житомир

Споруда була збудована близько ста років тому, 1898 року на Петрівській горі в Житомирі. Водопровідна система тягнулась містом на 2,3 км., формуючи його європейське обличчя, окрасу та комфорт. Башта споруджена в неоготичному стилі, нині вона втратила своє функціональне призначення як частина водогону, проте має статус пам’ятки архітектури місцевого значення. 

Її архітектори – Арнольд Еншем і Мечисл Лібровіч. Висота – 31 м. У її верхній частині, укріпленій контрфорсами, на висоті 20 м стояли два баки на 100 кубічних метрів води кожний. Зверху містився оглядовий майданчик, на якому чергував пожежний і вмикав прожектор, що попереджав мешканців, адже був потрібен максимальний тиск у водогоні. Під час Другої світової війни в Житомирі вежу використовували як пункт спостереження протиповітряної оборони. В 1965 році житомирський водопровід реконструювали і вежа стала декоративною прикрасою міста. Потім реконструйована архітектором А. Пасічником і перетворена на кафе. 

І зараз вона залишається архітектурною окрасою міста. Адреса: м. Житомир, вул. Пушкінська, 24

Львів

Стилізована водонапірна вежа - один з трьох об'єктів, які залишилися від давньої Загальної крайової виставки 1894 р., вона у значно зміненому вигляді збереглася дотепер. За планом виставки це був об'єкт №32 площею 99,58 кв.м., збудований з каменя та цегли, розташований у південно-східній частині виставки. 

Первісний проект професора Юліана Захаревича опрацював архітектор Міхал Лужецький. Спорудили вежу будівничі Якуб Балабан та Влодзімєж Подгородецький. Вежа в середньовічному стилі була однією з оздоб виставки, але крім цього вона виконувала ще й важливу функцію. 

Водопостачання виявилося поважною проблемою для дирекції виставки, адже на цій території не було природних джерел та водоймищ. Найближче джерело, розташоване в парку Залізна вода, могло забезпечити тільки постачання 300 куб.м. 

На 18-метровій вежі був встановлений водозбірник об'ємом 60 000 л., виконаний краківською фабрикою машин Леона Зеленевського. У 1970-х роках вежу пристосували для розташування кав’ярні "Вежа", яка була надзвичайно популярною, адже Стрийський парк в ті часи був улюбленим місцем недільного відпочинку львів'ян. Активно функціонували кав’ярні та ресторани "Лебідь", "Супутник", кінотеатр, дитячі атракціони, так що парк був привабливим місцем для будь-якого віку.

с. Зірне Рівненська область

Зірне - село, центр сільської Ради. Розташоване за 4 км від районного центру, за 22 км від залізничної станції Моквин. Населення - 2552 чоловік, з них дітей - 755.

Село утворилось в кінці ХІХст. Пан Малинський назвав цю місцевість і населений пункт на честь свого сина Зюрена (Зурна), який загинув у молодому віці, і ця назва закріпилась за селом. Пізніше назва Зурно була змінена на Зірне.

У с.Зірне знаходиться мальовничий парк площею 18,2 га, закладений в кінці XIX ст. на болоті, яке входило до маєтку пана Малинського.

В парку знаходилася невеличка художня майстерня, в якій любив працювати Малинський, а також тенісний корт. Протягом 1905-1912 років поблизу парку були збудовані електростанція, винокурний завод, конюшні, водонапірна вежа. Крім цього, пану Малинському належав тартак, річний прибуток якого становив 30000 карбованців в рік; цегельний завод, який давав 20000 карбованців прибутку.

Водонапірна вежа у Глухові

Цікаво і на перший погляд навіть дивно, але головним туристичним символом Глухова вважається не розкішна Трьох-Анастасіївська церква, не старовинна Миколаївська церква з площею, де обирали останніх гетьманів, не могутня Київська брама Глухівської фортеці, а ... водонапірна вежа. Побудована вона була в кінці 20-х років ХХ століття за проектом харківського архітектора Йосипа Лазарєва, після чого в місті з'явився водопровід. Висота - 41 м. Вежа, що має своєрідну архітектуру і зведена в історичному центрі на місці колишньої Московської брами фортеці, височить над містом і проглядається далеко за його межами. Крім прямих функцій, споруда використовувалася як загальноміський інформаційний щит та пожежна вежа.

Київ

Старовинна водонапірна вежа ліфтом опускає нас під землю - і потрапляєш у казковий атракціон, де головна героїня - вода у всіх можливих проявах і видах. Величезні акваріуми, гігантський унітаз, моделі артезіанської свердловини та каналізаційного колектора – й як це все вміщається тут? Вежі - понад 140 років.

Пам'ятка архітектури та історії - головна «поїлиця» киян кількох поколінь. Недарма окрема частина експозиції присвячена історії водопостачання Києва. І відразу ж - приклад нераціонально використання води: дізнаєшся, скільки води витікає з незакритого крана або душа, що протікає.

Вінниця 

На Європейській площі у місті Вінниця, 1912 р. Реконструйована у 1980-х роках. Статус пам'ятки місцевого значення має від 17 лютого 1983 року. Від 2000 року, згідно із рішенням міської ради, вежа внесена до переліку міської символіки.

Башта практично зберегла свій первозданний вигляд. Це семиярусна восьмикутна витягнута в периметрі будівля (мінімальна вісь — 4 м, максимальна — 7 м); її перший поверх рустований для створення ефекту постаменту, наступні п‘ять ярусів із червоної цегли розділяються між собою пілястрами та лжеарками, замикає будівлю купол з надбудовою-башточкою. Загальна висота споруди — 28 метрів.

Риси середньовічних веж надають каланчі у Вінниці вузькі вікна-бійниці, мінімальні прикраси та міць цегляних стін.

Основна відмінність між початковим проектом вежі та тим, який є після реконструкції — розташування годинників з двометровими циферблатами: раніше вони знаходилися з чотирьох сторін купольної башточки-надбудови, а після реконструкції змістилися на ярус нижче і щогодини радують городян і гостей міста мелодійним дзвоном.

Асканія-Нова

Ні, це не залишки старовинного замку. Звичайна водонапірна вежа, тільки 100-річної давнини. При Фальц-Фейнові в Асканії використали особливості ландшафту і зробили таку систему зрошування насаджень, яка не потребувала додаткового підкачування насосом.

Стара Вежа в Маріуполі 

9 серпня 1907 року затверджено «Обов'язкові постанови для водовозів міста Маріуполя». Оскільки в місті ще не було водопроводу, водовози за певну плату доставляли воду в бочках від джерела питної води на вулиці Малофонтанній до будинків місцевих жителів.

25 квітня 1908 року міською радою затверджено проект будівництва в Маріуполі водопровідної мережі. Проект створив інженер, міський архітектор та гласний В. О. Нільсен.

Будівельні роботи зі спорудження водонапірної вежі та міського водопроводу були розпочаті в грудні 1909 року.

Міський водопровід почав діяти 3 липня 1910 року. На вулицях міста були побудовані водяні колонки з приміщеннями для доглядачів, які продавали воду. Окремі лінії були проведені в будинки заможних маріупольців.

Після звільнення Маріуполя від нацистської окупації, 15 вересня 1943 року водопровід було відновлено.