Як зазначає історик О.Д. Бойко, протягом 1930 р. з України було депортовано майже 75 тис. селянських родин, за роки суцільної колективізації було експропрійовано понад 200 тис. селянських господарств.

Апогеєм голодомору став 1933 рік. У січні 1933 р. в селі Стара Богушівка Коростенського району опухли від голоду: родина Ф. Ганського (5 осіб), Владислава Стасевича (3 особи), М. Скаківської (7 осіб), Петра Орловського (7 осіб). З кожним днем голодомор на Житомирщині посилювався.

На початку лютого 1933 р. в селі Великий Браталів Любарського району голодувала 21 сім’я; з них 7 родин колгоспників і 14 родин одноосібників. Ні колгосп, ні село хлібозаготівлю не виконало. Великою була смертність серед чоловіків і дітей. Райпартком вдруге просив надати харчову допомогу району.

Випадки людо і трупоїдства були зафіксовані в Коростенському, Коростишівському, Мархлевському, Троянівському, Брусиловському і інших районах області.

Так, у селі Вінцентівка Вільшанської сільради Мархлевського району сім’я німців бідняків-одно- осібників Баєр (чоловіку 27 років, дружині 25) мала четверо дітей. Двоє старших віддали родичам, а 1, 5-річна Ірма і 7-річна Ліда жили з батьками. Збожеволівши від голоду, батько 11 березня 1933 р. зарізав меншу доньку і її з’їли, а 17 березня — старшу.

Подібний жахливий випадок, коли мати зарізала 8-річного сина, а згодом 12-річну доньку, трапився на хуторі Бабинському Мадрлевського району.

Про жахливі страхіття голодомору і беззаконня місцевих органів влади розповіла уродженка села Нова Борова Володарськ-Волинського району — Аделіна Йосипівна Свінціцька:

“Нас у сім’ї було 9 дітей. Ми були середняками, в господарстві мали корову, тільну телицю, поросят, птицю. Але прийшли комуністи і забрали все: худобу, нажите майно. Мати, плачучи, випросила в них тільну телицю, але через декілька днів прийшли і забрали її, зарізали, пили, гуляли цілу ніч. Після того вся наша сім’я вимерла, а мене від голоду врятували далекі родичі, які виходили мене і дякуючи їм, я залишилась жити”.

Старожителька села Лебединці Андрушівського району — Марія Денисівна Дорошенко (їй 99 років), але має добру пам’ять, пригадує, що в Лебединцях від голоду померло близько 1000 осіб. Зокрема Марія Денисівна розповіла, що односелець Степан Ткачук зарізав і з’їв п’ятеро своїх дітей.

Голод 1932—1933 рр. своїм чорним крилом охопив і село Товщу Дзержинського району. За неповними даними в селі від голоду померло 20 осіб, були випадки канібалізму. Доведена до відчаю самотня жінка-мати з’їла своїх двоє діток — семирічну донечку і дванадцятирічного сина.

Іван Михайлович Майструк, житель Горбуліва Черняхівського району, пригадує:

“Страшне тоді творилося у нашому селі, люди їли все, що можна було їсти : кропиву, цвіт акації, лободу“. У родині Майструків голод забрав дві сестри та діда по батькові. За при- близними підрахунками від голоду в селі померло близько 100 осіб. Траплялися випадки канібалізму. Жителька села Дубище Чуднівського району — одна з очевидців лихоліття голо- домору пригадує: “Люди пухли, вмирали не було, що їсти. У сім’ї Сколубів вимерли майже всі члени родини: мати, батько, троє маленьких діток, залишився лише один 17-літній син... Часто-густо траплялись випадки канібалізму. Жителі села, рятуючись від голоду ловили і їли горобців, собак, котів, ховрахів”.

У селі Городківка Андрушівського району, люди почали вмирати від голоду з листопада 1932 р. Помирали в хатах, на подвір’ях, на вулицях під тином. Помирали скривджені, бо весь свій вік працювали на землі, дбайливо її обробляли, бо вона була їх годувальницею і раптом земля для людей стала мачухою. Вмирали сім’ями, по декілька осіб на день. 

Усього в Городківці за роки голодомору вмерло понад 900 осіб. Голодомор 1932—1933 рр. не оминув і село Трощу Чуднівського району. У селі помер кожен другий житель, вмирали цілими сім’ями. Мешканець села Колосівський був при- значений бендюгом — звозив мертвих людей на кладовище. Було і таке, що ховали ще живих, але безнадійних. Домовин не робили, бо не було з чого, та й не встигали, а кидали в одну яму всіх. Якщо яма була коротка, відрубували ноги. Було й найстрашніше: люди їли людей. Так жителька села Т. Дриглова з’їла свого малолітнього сина.

Про жахливий випадок канібалізму, що трапився у селі Слобідка Коростишівського району розповіла старожителька — Галина Василівна Момонт:

“Олександр Гнатюк жив на околиці села і мав сім’ю із чотирьох чоловіків: він, дружина, донька і син. Щоб уникнути голодної смерті, батько і мати вирішили з’їсти сина. Через деякий час господар запропонував дружині: “Давай з’їмо і доньку, вона вже велика, все розуміє і може про це комусь розкаже і нас з тобою посадять .“Вони з’їли і доньку, а кістки заховали в печі, але про це дізналася міліція, їх забрали і подальша доля їх невідома”.

Жахливий випадок канібалізму трапився в селі Радомишльського району. Про нього розповіла Марія Василівна Статюк:

“Пам’ятаю сім’ю наших сусідів Гаврилюків, яка складалася з чотирьох чоловік: батько, мати і дві доньки. Щоб спасти дітей і чоловіка мати йде на самопожертву — вона погодилася на те, щоб її з’їли. З’ївши матір, доньки невдовзі з’їли і батька, а згодом старша сестра щоб вижити вбила і з’їла меншу, але це не врятувало її і вона теж померла з голоду”.

У селі Троковичі Черняхівського району в 1933 р. померло дві третини мешканців. В одному з сіл поблизу Житомира з 3500 жителів померло 800, а на світ з’явився лише один новонароджений — син активіста.

За спогадами старожилів села Степанівка Ємільчинського району в селі від голоду померло близько 100 осіб. Одарка Кочин розповіла, що в селі Підлубах цього ж району була багатодітна сім’я. Всі померли від голоду, залишилися в живих лише одна дитина і батько з матір’ю. Але чоловік не зміг їх прогодувати, зарубав і дружину, і дитину, з’їв їх, хоч це не врятувало його самого від смерті.

У місті Бердичеві (який на той час відносився до Вінницької області, нині Житомирської) в середині березня 1933 р. на 9 підприємствах зафіксовано 239 випадків опухання від голоду — це I-ий шкіряний завод — 72 особи, взуттєва фабрика — 60, завод “Прогрес” — 50, швейна фабрика — 32, булочна — 24, завод “Комсомолець” — 10, меблева фабрика 5, 1-а міська лікарня — 4, на двох підприємствах були три випадки, коли робітники втрачали свідомість (один із них помер), від голоду померло іще 5 робітників. У дитячому садку померла 31 дитина. У Чуднові в єврейській школі від голоду померло двоє дітей. Зросли також випадки підкидання дітей.

Голодомор 1932—1933 рр. — наша національна трагедія, наша національна катастрофа, наслідки якої відчутні в Україні і сьогодні. Голодомор завдав нищівного удару по генофонду української нації, він знищив цілий пласт господарів-хліборобів — носіїв хлібо- робських традицій, у пеклі голодомору загинула і сільська інтелігенція — носій націо- нальної культури.

За інформацією М.Є. ЛУТАЙ (ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДУНІВЕРСИТЕТ ІМ.ІВАНА ФРАНКА, 2003)