"Коростки - наступний пункт мандрівки, куди повертаємо одразу за Малою Деревичкою. Якщо у вас двокілометрова карта 2006 року видання, то у випадку з Коростками їй не можна вірити: міст до села через Случ побудовано вже років п'ять тому, на карті ж його нема. А от «нова» дорога - суцільний жах.

Добре, що хоч їхати до села не більше двох кілометрів. Подібних поневіряннь зазнаємо лише через бажання побачити палац Міхала Орловського, збудований у середині ХІХ століття. Після мосту їдемо ліворуч, на гору, і ще раз ліворуч, повз ферму до парку, в глибині якого розміщено колишню резиденцію.

Зовнішньо вона збереглася майже без змін - зникла лише в’їзна брама. Але ані севрської порцеляни, ані картин Юліуша Коссака і Антонія Казакевича всередині давно вже нема.

Частково збереглись лише фрагменти паркету і старі дерев'яні сходи. Колишні Шоколадну і Блакитну зали перебудували на декілька невеликих кімнат - з 70-х років минулого століття тут міститься Любарський психоневрологічний інтернат. Звісно, це зовсім не туристичне місце, але якщо у вас таки виникне бажання побачити його територію, адміністрація не буде заперечувати."

Але це не зовсім правда - адміністрація буде дуже проти - на територію вас не пустять, навіть не дозволять фотографувати через тин, який тут досить високий.

Це ж треба влаштувати у розкішному палаці психоневрологічний інтернат, та ще й, для неспокійних хворих. Таке могли утнути лише у совдепії: у палацах та монастирях розміщувати туберкульозні та психоневрологічні лікарні, більшість хворих у яких, колишні п'яниця та зеки.

В нашому випадку хворі, як герої серіалу "І мертві підуть" (The Walking Dead), в немалій кількості, безсистемно тинялися по зачиненій території колишнього маєтку Орловського. Ну один в один... Нам довелося розвернутись, і залишити це непривітне місце.

Текст та фото Романа Маленкова.

Використано путівник "4 мандрівки Житомирщиною" Дмитра Антонюка