От узяти хоча б одну з центральних вулиць Радомишля. У 1994 році їй було повернуто історичну назву. Цій вулиці, м’яко кажучи, на назви за радянської влади не надто щастило. У 1952 році комуністи перейменували її на честь ХІХ партз’їзду. Це був останній партійний з’їзд, на якому виступав Йосип Сталін. У 1977 році вулицю перейменували на честь 60­річчя СРСР. Незрозуміло, що такого негативного вбачали в історичній назві вулиці—Присутствена. Скоріше за все, просто не розуміли змісту й походження. Дивує ця назва багатьох і нині, -  пише zhytomyrschyna.zt.ua.

  На початку ХХ століття у Радомислі, в друкарні міщанина Еллі Йосиповича Заєдзного, було випущено серію поштових листівок з краєвидами міста. Одна з цих листівок — з видом на вулицю Присутствену.

  Чи багато може розповісти поштова листівка? Дивлячись яка. Ця листівка — справді незвичайна. Бо чимало розповідає про тогочасне місто. Саме в будинку, що ліворуч на фото, друкували поштові листівки з краєвидами міста Радомисля. Листівка з видом вулиці Присутственої — чорно­біла, тонована в зелений колір. Невідомий фотограф зафіксував на знімку радомислян.

  Наприкінці ХІХ — початку ХХ століть у Радомислі працювали в різний час п’ятеро фотографів. Хто автор цієї фотографії—невідомо. Та саме зусиллями фотографа і власника друкарні Е.Й.Заєдзного сучасні радомишляни мають можливість побачити старовинне місто Радомисль і порівняти з нинішнім. Ця листівка — незвичайна ще й тим, що пройшла пошту, була надіслана з Радомисля 7 жовтня 1910 року (за штемпелем), дійшла до адресата у С.­Петербург 10 жовтня 1910 року. Навіть для нашого комп’ютерно­космічного часу це — дивовижна оперативність.

  Листівки з краєвидами міста продавалися тільки в магазині канцелярських товарів Заєздного, який знаходився в цьому ж приміщенні. Поштових листівок з краєвидами містечок Радомисльського повіту, таких як Брусилів, Коростишів, Малин, Чоповичі, Чорнобиль, Іванків, не існує зовсім. Щоправда, є вид палацу князя Костянтина Олександровича Горчакова у Коростишеві, але то — листівка 1919 року і зовсім інша історія. У друкарні Е.Й.Заєдзного друкували брошури, зошити, журнали для учнів і вчителів чоловічої та жіночих гімназій, різні рекламні афіші, а також кольорові афіші спектаклів і вистав, які ставилися у місцевому театрі «Експрес». У друкарні працювали восьмеро робітників.
Наприкінці квітня 1917 року припинила вихід повітова газета «Радомыслянинъ» (редактор Х.М.Федьдман, друкарня Пекаря). У червні 1917 року почала виходити «Радомисльська газета», яка друкувалася в друкарні Е.Й.Заєдзного (кілька екземплярів цього видання зберігаються у бібліотеці ім. В.І.Вернадського, м.Київ).

  Старожили міста з ностальгією згадують будинок Е.Й.Заєдзного під назвою «угловой магазин». У радянський час радомишляни полюбляли відвідувати цей магазин продуктових товарів з широким асортиментом. Будівлю було знесено на початку 80­их років ХХ століття. На старому єврейському кладовищі якимось дивом збереглися могила Е.Й.Заєздного і пам’ятник йому.

  Із автобіографічних споминів радомислянина, члена Волинської колегії адвокатів Герцештейна Натана Алтеровича: «...В 1890 году по случаю выезда из Радомысля в Америку фотографа Голдынского продавался его дом по Присутсвенной улице, этот дом по настоянию нашего благодетеля Барана мной куплен за три тысячи рублей». До 1917 року по радомисльських вулицях не велась нумерація. З лівого боку вулиці Присутственої, після Будинку дитячої творчості, стоять три дореволюційні будинки, побудовані в романівському стилі. Це прибуткові будинки, які власники здавали у найм. Із повітової газети «Радомыслянинъ» за 25 серпня 1913 року № 99 (Національно­історична бібліотека, С.­Петербург, Росія): «Сдается в найм квартира из больших, светлых комнат под учреждение или контору, без кухни, в доме Б. Горенштейна по Присутственной улице. Спросить у Л.Народицкого». Один із цих трьох будинків, можливо, належав брату мільйонера Герарія Нафтуловича Горенштейна. У цій київській купецькій сім’ї було семеро братів і сестер, котрі в Радомислі володіли чималим капіталом.

  Праворуч на фото — частково закрита високими деревами визначна місцева пам’ятка, гордість Радомишля—замок, наповнений легендами, містикою, історією. До 1795 року польське містечко Радомисль належало уніатській митрополії. А замок у центрі міста (нині школа № 5) слугував резиденцією уніатських митрополитів на Правобережній Україні. При будівництві замку в середині XVІІІ століття робітників, а згодом — ченців ховали поруч. Відрізок вулиці Присутственої від меморіалу Слави до музичної школи, за споминами старожилів, пролягає старовинним кладовищем. Після приєднання в 1795 році радомисльських земель до Російської імперії цей замок було подаровано генералу Злотницькому. Згодом, на початку ХІХ століття, будівлю передали в державну власність. Протягом ХІХ — на початку ХХ століття в цій будівлі розташовувалися різні установи: міська управа (магістрат), земство, казначейство, з’їзд суддів, сирітський суд, словесний суд, квартирна міська комісія, Олексопольський полк, міське депутатське зібрання, поліцейське управління і навіть тюрма та багато інших закладів. До 1918 року державні управління називалися присутственими місцями. Присутствене місце—приміщення, де вони містились.

  В історичному плані вулиця Присутствена — молода. Її почали забудовувати з 80­-их років ХІХ століття. А з початку ХХ століття вона стала найбільш престижною вулицею міста. З 1874 року в Російській імперії створювалися міські органи військового управління та навчально­військової роботи, називалися вони військові присутствія (на кшталт нинішнього військкомату, тільки тоді там не тільки викликали на військову службу, а й навчали призовників). У місті Радомислі військове присутствіє розташовувалось у колишньому замку митрополитів. Тож назва вулиці могла з’явитися як від установ, що називались присутственими місцями, так і від військового присутствія.

  Між іншим, вулиця з такою назвою нині — чи не єдина в Україні. За міськими мірками вулиця Присутствена — невелика, починається від меморіалу Слави і закінчується біля старого православного кладовища. На початку ХХ століття ця вулиця першою в місті була забрукована. В кінці 60­их років ХХ століття її повністю вкрили асфальтом.

  На вулиці Присутственій розташовувалися: дворянські збори (нині Будинок дитячої творчості, буд. № 6); по вулиці роз’їжджали пишні брички, фаетони, в яких сиділа заможна еліта міста—дворяни, поміщики, купці, чиновники, котрі вечорами з’їжджалися до свого дворянського клубу, щоб пограти в карти, більярд, або обмінятися новинами; жіноча гімназія (нині музична школа); поліцейське управління (у наші часи — МРЕВ, районний архів); нотаріальна контора і житловий будинок Олександра Кириловича Меленевського (нині на цьому місці — двоповерховий будинок навпроти поліклініки); казковий будинок Г.Н.Горенштейна (нині — районна поліклініка); повітова дума (нині — районна лікарня); будинок начальника повітового поліцейського управління М.П.Завадського­Краснопольського (нині на місці будинку — дитяча лікарня); біля православного кладовища земська управа побудувала в 1908 році міську електростанцію (нині там розташовується РЕМ).

  Вулиця Присутствена ще довго зберігала аристократичний вигляд. На ній не було міської суєти, царювали тиша і спокій. Магазинів також не було, за кожною дрібничкою заможні власники посилали прислугу в торгові лавки на Торгівельну площу (нині Соборна). Тепер на вулиці Присутственій від усього того мало що збереглося. Хіба що одноповерхові особняки з високими вікнами, масивними дубовими дверима та ажурними металевими навісами над входами. Якщо перефразувати класика, тут кожен камінь дихає історією.

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua

Новини Житомира