Цю легенду як історичний факт можна зустріти на сторінці 368 першого тому енциклопедії «Вулиці Житомира», виданої в 2007 році:

  «У публікаціях гора Кокрин згадується з XV століття, у зв'язку з каплицею Св. Миколая, побудованою на фундаментах костелу Св. Миколая — будівлі, відомої ще з 1472 р. (знищеній козаками в 1651 р.)». У 1651 році на Охрімовой горі загони козаків (під керівництвом Богдана Хмельницького та Івана Богуна) розбили польську сімнадцятитисячну армію князя Четвертинського. Безумовно, знищили б козаки і костел, якби він там був, але його вже давним-давно знищили татари.

   В спільноті «Интересный Житомир» у мережі Фейсбук користувачка Надія Нужда опублікувала світлини  закинутої каплиці Святого Миколая. А в коментарях до її допису ви зможете знайти ще й відео з того місця. Його ви можете знайти за посиланням, яке ми додаємо до нашого матеріалу.

   У пошуках історичних фактів краєзнавець Борис Дубман звернувся до істориків минулих століть. Ті історичні відомості, які він розмістив в своєму нарисі, взяті в основному, у польського енциклопедиста Юзефа Кшивіцького (1838 р. - після 1908 р.) на сторінках 903 і 904 XIV тому його «Географічного словника Царства Польського та інших слов'янських країн» (пол. Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich), виданого у Варшаві в 1895 році.

   Відносно спокійне в Україні XV століття. Житомир знаходиться під владою Великого князівства Литовського. У передмісті Кокрин, на території старого католицького кладовища, (виникло не пізніше XIV століття) на фундуш (пожертвування) села Поповка побудували костел Святого Миколая. Святий Миколай в християнстві шанується як чудотворець, вважається покровителем моряків, купців і дітей. Село Попівка, згідно з відомостями Київської капітули, потім стало належати костелу і платило йому медову данину. В кінці XV століття костел був знищений татарами. Дзвін знищеного костелу Святого Миколая встановили у вежі Житомирського замку для подачі сигналів про небезпеку.

    У матеріалах ревізії Житомирського замку 1545 є запис про те, що в попередньому замку, згорілому в 1522 році, був великий Ратний дзвін, а також і «другии - костєлныи звон Святого Миколая – такжо нємалыи». Фундамент костелу Святого Миколая був виявлений через чотири століття під час розкопок — в кінці XIX століття. За конструкцією знайденого фундаменту тоді прийшли до висновку, що костел був дерев'яним. Борис Дубман звертає увагу, що фундаменти костелу знайшли через століття після того, як збудували каплицю.

    У стародавній візитації Кафедрального костелу Святої Марії в Житомирі читаємо: «В акте 1752 Метрики Великого Княжества Литовского в Варшаве засвидетельствовано, что … село Поповичи, или Поповка, принадлежало сначала Житомирскому костелу св. Николая, а поскольку к тому времени костела не стало, медовую дань, которую когда-то отдавали тому костелу и страже, начали забирать и отдавать Житомирскому замку…».

     Поповкою в Житомирі в документах XVIII‒XIX століть називали історичну місцевість в межах сучасних вулиць Великої Бердичівської, Пушкінській, Коцюбинського і Шевченко. Назва пов'язана з невеликою річкою Поповкою, яка протікає (нині в трубах під землею) через Старе Село і впадає в річку Тетерів в районі Руської Слобідки. У нижній її течії на лівому березі збереглися залишки стародавнього поселення. Мабуть, це поселення і було тим древнім селом Поповкою. Тепер вже неможливо дізнатися, чи це річка дала назву селу, або ж село річці.

У 1788 році на території стародавнього католицького кладовища на Охрімовой (Кокрин) горі побудували каплицю (польською та українською — каплиця) в архітектурному стилі бароко (італ. Barocco - химерний, вигадливий, чудний). Назвали її каплицею Святого Миколая, в пам'ять про колишній костел. Стіни каплиці цегляні, оштукатурені з ажурним декором фасадів, перемички над отворами арочні циркульні з цегли. Декоративність фасадів знайшла продовження всередині будівлі, в інтер'єрі. Якість цегельної кладки, збережених фрагментів ліпних прикрас і штукатурки чудова. Будували каплицю справжні майстри! Ім'я архітектора, на жаль, забуте. У 1799 році польська громада купила на території Нової Рудні (нині — вулиця Короленка) ділянку землі, і заснувала в 1800 році там нове католицьке кладовище, яке прозвали Польським. У 1840 році там збудували нову каплицю Святого Станіслава. У тому ж 1840 році на нове Польське кладовище перенесли зі старого останки людей, раніше похованих там в склепах.

     У 1918 році на Охрімовой горі, на вже давно закритому кладовищі, більшовики таємно поховали масові жертви своїх репресій — мирних громадян Житомира. Потім цей і ще сусідній древній православний цвинтар знищили. А в 1930-х роках тут, на кістках похованих житомирян, побудували промислові корпусу артілі «Красный гвоздильщик». У каплиці Святого Миколая помістили клуб артілі. На базі колишньої артілі потім створили учбово-виробниче підприємство УТОС (Українське товариство сліпих). Каплиця нині занедбана. Її ще можна реставрувати. Але вона нині нікому не потрібна — ні Українському товариству сліпих, ні католицькій громаді міста, ні Українському товариству охорони пам'яток і культури, ні тим більше керівництву міста, району чи області. Так на наших очах гине ще одна сторінка духовного минулого стародавнього міста Житомира.

Текст: Борис Дубман, proza.ru, 2014 рік

Фото: Надії Нужди в мережі Фейсбук