Встановити ім'я автора, на жаль, не вдалося. Під публікацією значаться скупі літери "З. М.". Редактором газети "Слово", яка виходила у Берліні під час Другої світової війни, був Богдан Кравців – український поет, перекладач, редактор, критик, член редколегії "Енциклопедії українознавства", - пише novograd.city.

   Кравців – автор збірок поезій, член ОУП "Слово", активний діяч українського націоналістичного руху, активіст Української військової організації, Союзу української націоналістичної молоді. Перший крайовий провідник ОУН на західно-українських землях. Публікуємо статтю без змін.

ОЛЕНА ПЧІЛКА

   Життя Олени Пчілки, – прибране ім’я Ольги Косач, – припадає на сумний час в українській історії, коли національна політика царату, по коротких хвилях ліберальних реформ і знищення кріпацтва, виступила в усій своїй повноті й безсоромності: за її життя заслано Шевченка, вийшов указ 1876 року про заборону українського слова.

  Усі ці події частково пам’ятала і частково свідомо пережила майбутня українська письменниця й діячка. Їх обмірковували в родині батьків, й особливо жваву участь брав у цих розмовах її брат Михайло Драгоманів. Батько Олени Пчілки – Петро Драгоманів – був високоосвіченою людиною, знав європейські мови, виписував книжки, журнали, сам трохи писав, цікавився етнографією, а, що ще важливіше, родина Драгоманова була національно свідома і зберігала українські традиції. Їх не торкнулася "мода малоросійських підпанків" – говорити у родині "культурним язиком". Українському вихованню сприяло й те, що родина Драгоманових жила на Полтавщині, в споконвічному центрі українських традицій і звичаїв. Батько Пчілки помер і його заступив своїм впливом у родині старший син Михайло Драгоманів.

Незабаром Драгоманови переїхали до Києва. Біля них гуртувалася українська молодь, серед якої були такі видатні люди, як Микола Лисенко, Михайло Старицький. Під їх впливом росла й розвивалася Олена Пчілка.

   Року 1868 одружилася вона з Петром Косачем, правником за освітою, і молоде подружжя виїхало на Волинь, до міста Звягеля, де Косач був головою з’їзду мирових посередників. Петро Косач дуже співчутливо ставився до діяльности Пчілки й до того демократичного напрямку, що його представляла наша поетка.

   У Звягелі Олена Пчілка взялася пильно до літературної праці. Сталося це під впливом М. Старицького, якому вона допомагала видавати часопис "Рада".

  Крім того, вона перекладала на українську мову казки Андерсена, повісті Гоголя й видавала їх. Для "Ради" Старицького вона написала "Козачку Олену", до галицького журналу "Зоря" надіслала свої оповідання "Піґмаліон", "Чад", "За правдою" та інш. Вона співпрацювала й у журналах "Життя і Слово", "Літературно-Науковий Вістник", "Київська Старина". На прохання своєї тітки Єлисавети Милорадовичевої, відомої меценатки українського театру, О. Пчілка написала п’єсу "Сужено – не огужено".

  Олена Пчілка дуже захоплювалася збиранням й записуванням українських пісень і народних вишивок. Зібрані нею пісні увійшли до збірок Драгоманова та Житецького. Український орнамент вона сама видала в Києві рр. 1876 та 1879. Це видання стало великою подією для тих часів й викликало багато захоплених відгуків. Виданням українського орнаменту Олена Пчілка показала, які неоціненні мистецькі скарби приховані в українськім народі, і спричинилася до великого зацікавлення українським народним мистецтвом не тільки в тодішній Росії, але й за кордоном.

  Чималі заслуги має Олена Пчілка і в справі об'єднання українців, розділених штучними кордонами панівних держав. Вона була першою українкою, що подала руку галицькій жінці з метою зближення жіноцтва обох частин України. Українські жінки з обох наших земель зійшлися у справі видання альманаху "Перший Вінок".

  Видання цієї книги було водночас і початком жіночого руху серед українських жінок. Тоді українські жінки вперше поставили питання про свої права й обов’язки в громадському, політичному й культурному житті батьківщини. Це видання мало велике значення для української справи, бо свідчило про піднесення рівня української жінки, як ідейної громадянки.

  Неабияке значення мав цей альманах в цілій справі об’єднання українського громадянства, бо коло цього видання працювали не тільки самі жінки. Іван Франко, який надавав великого значення жіночому рухові, багато їм допомагав. Альманах став незабутньою пам’яткою для українського жіноцтва й у п'ятдесяту річницю його виходу, року 1934, українське жіноцтво Галичини скликало перший національний жіночий конґрес в Станиславові й запросило до участі в ньому представниць українських земель з Буковини, Підкарпаття, представниць української еміграції з Америки, Чехії, Румунії і т. д. Наступні генерації високо оцінили працю своїх попередниць.

  В альманасі "Перший Вінок" Олена Пчілка вмістила своє оповідання "Товаришки" й під її впливом дали свої оповідання до альманаху й інші жінки-письменниці.

  Крім того, вона допомагала виданню альманаху і грошима. Спільна праця сприяла зближенню й консолідації українських жінок, особливо по революції 1917 року.

 Стосунки Олени Пчілки з Наталею Кобринською, редакторкою альманаху не припинялися й Кобринська навіть приїздила до Києва, щоб побачитися з О. Пчілкою. Налагодження зв’язку між жіночими громадськими організаціями сприяло створенню українського жіночого союзу, який об’єднує тепер усіх українок світу. У царині літературній Олена Пчілка виявила себе талановитим редактором журналу "Рідний Край" і додатку до нього "Молода Україна".

 Цей журнал заснував у Полтаві адвокат Дмитрів, який закликав до співпраці О. Пчілку. Згодом журнал перейшов під редагування Пчілки і його перенесли до Києва. Вела вона цю працю дуже вміло, приваблюючи передплатників живими темами статтів, прекрасною мовою, глибоким розумінням соціяльних проблем і щирістю трактування питань, які інші пресові органи тих часів не наважувалися підносити. Великі цінності створила Олена Пчілка у царині української дитячої літератури. Вона написала багато дитячих оповідань, віршів, збирала дитячі українські пісні, складала збірочки до читання дітям. Олена Пчілка брала участь у праці "Старої Громади", постійним членом якої був її чоловік Петро Косач.

  Вона була дуже послідовна й характерна жінка, за доказ чого може правити її виступ на відкритті пам’ятника Котляревському в Полтаві, куди вона приїздила разом з своєю донькою Лесею Українкою. Членам з'їзду заборонили висловлювати привітання українською мовою. Промовці демонстративно залишили збори, не бажаючи складати привітів російською мовою.

  Проте, Олена Пчілка все ж таки виступила з своїм привітом, проголосивши його, звичайно, українською мовою. Разом з іншими представниками української інтелігенції (В. Науменко, В. Дорошенко та І. Шраг) вона їздила до Петербургу для подання доповідної записки міністру Вітте, в якій вони вимагали зміни політики в українській справі.

  Олена Пчілка може правити за приклад великої громадянки, яка вміла поєднувати громадську діяльність великого масштабу з піклуванням про свою родину. Вона була ідеальна мати й виховала на свідомих українських громадян шестеро дітей, що всі стали вірними дочками й синами української землі. На прикладі Олени Пчілки бачимо, яке велике значення для нації мають здавалося б особисті родинні справи.

  Традиційність родини Пчілки, безкомпромісовість в національному, українському питанні мали великий вплив на інтелігенцію України, серед якої внаслідок панування росіян були дуже небезпечні тенденції до зрусифікувания. Родина Олени Пчілки мала особливе значення для України, бо ж у ній росла й Лариса Косач-Квітка Леся Українка, дочка Олени Пчілки, найбільша після Шевченка письменниця української літератури. Хвора від народження Леся не мали змоги вчитися подібно до інших дітей, і своїми знаннями та розвитком завдячує вона матері Олені Пчілці та дядькові, Михайлові, Драгоманову. Тільки за допомогою матері, завдяки її самовідданому піклуванню, спромоглася Леся Українка здійснити свій "титанічний хід по верхів’ях".

   Померла О. Пчілка 1930 року в Києві на руках своїх улюблених дочок і поховано її на Байковому кладовищі біля могили Лесі Українки.

Автор З. М.

Газета "Голос" Берлін, 3 грудня 1944 року.

Джерело: Novograd.city