«Зараз його головною мрією є перемога на чемпіонаті України з футболу, а в дитинстві він зовсім не пов’язував своє життя з цим видом спорту», — повідомляє Novograd.City.

   – Я ходив на секцію з настільного тенісу, мав певні успіхи. Лише іноді старші хлопці брали мене з собою пограти в футбол. Тоді це була лише дитяча забавка, без тренерства та будь-яких уроків. Можливо, це й дивно, але моїм першим тренером у ФК "Звягель" став Андрій Лось. Саме він розгледів мої футбольні здібності".

   – Як би не було, але кожен з підлітків має свого кумира-футболіста. На кого хотів бути схожим Артем Гороницький?

  – На Френка Лемпарда. І футболку саме з його прізвищем я дуже хотів. Коли мені нарешті її придбала мама, я був найщасливішою людиною у світі. Досі бережу її на згадку.

  Ще є один момент з футбольного дитинства, який мені дуже приємно згадувати. Коли я навчався у першому класі, хрещений батько подарував мені футбольну форму "Мілана". Я був настільки радий подарунку, що, незважаючи на те, що форма була на мене дуже велика, не стримався і пішов у ній грати в футбол. Мені й на думку не спало, як смішно це виглядало збоку, особливо для моїх ровесників.

   – Хтось із твоїх друзів дитинства грає в футбол, досягають таких же висот?

  – Та ні. У дитинстві я грав зі звичайними хлопцями, які своє життя не планували пов’язувати з футболом.  Зараз вони ним не займаються.

   – Як сталося так, що ти опинився у ФК "Звягель"? Хто запропонував грати за клуб?

   – Спочатку я грав за "Авангард", та після закінчення сезону більшість гравців команди, і мене в тому числі, запросили до новоствореного "Звягеля".

   – Чи завжди ти грав у нападі?

   – Так, я з дитинства любив забивати голи, тому впродовж своєї маленької кар’єри грав лише в нападі.

 – Скільки голів тобі вдавалося забити в одному матчі? Можливо, були ті, що запам’яталися найбільше?

  – Ніколи не забуду гол у ворота ФК "Авангард" під час першого історичного новоградського дербі. Найбільше голів у чемпіонаті області я забив порівняно недавно. Відзначився хет-триком у ворота того ж таки "Авангарда".

  – Який рецепт успіху нападника?

 – Як на мене, найголовніше – майстерність, без неї нікуди. Але не менш важливо мати відчуття голу, опинитися в потрібному місці та в потрібний час. І, звичайно, бути фартовим.

  – Ти ставив собі за мету стати найкращим бомбардиром чемпіонату?

  – Ні, це для мене стало несподіванкою. Я знав, що на сайті Житомирської обласної федерації футболу є статистика забитих м’ячів серед гравців, але не думав, що під кінець чемпіонату настільки покращу свою результативність.

   – Артеме, як думаєш, чого не вистачає "Звягелю", щоб стати чемпіоном?

  – Команда "Звягель" ще досить молода. Я гадаю, що в наступному сезоні ми покажемо більш зрілу та результативну гру, яку від нас чекають уболівальники та керівництво клубу. Впевнений, що ми боротимемося за медалі.

   – Чи є у тебе якісь забобони чи передматчеві ритуали?

  – Серед футболістів існує така прикмета, що не можна голитися за день до матчу. Я досить довго в це вірив, але зрозумів, що гоління ніяк не впливає на результат. Найважливішими чинниками є хороший настрій, майстерність і бажання перемогти.

  – Хто для тебе найпринциповіший суперник у чемпіонаті області?

  – ФК "Полісся" с. Ставки. Ми з ними боролися в фіналі кубку області, але, на жаль, поступилися.

  – Який гол у чемпіонаті запам’ятався тобі найбільше?

  – Це був гол у ворота ФК "Коростень", який я забив на наступний день після свого дня народження.

  – Чи траплялися якісь кумедні ситуації під час гри за "Звягель"?

  – Одного разу після завершення матчу в Городниці ми забули там своїх фанатів і поїхали додому. Тільки під’їжджаючи до Новограда помітили, що когось не вистачає. Саме цей момент трішки покращив настрій після поразки.

  – Хто твій найкращий друг на полі?

  – Наш голкіпер – Олег Войтович. З ним я знайомий досить давно, неодноразово грали в одній команді на районному і обласному рівнях.

  – З ким серед відомих футболістів хотів би зіграти в парі у нападі?

  – Однозначно, що з Андрієм Ярмоленком. На мою думку, в нього є чому повчитися.

  – Є люди, чия підтримка дуже важлива, хто не пропускає жодного матчу "Звягеля"?

  – Багато друзів та знайомих приходять повболівати за мене. Але найголовнішим моїм фаном є моя кохана дівчина. Вона не пропускає жодного домашнього матчу і дуже мене підтримує.

  – У всій цій ейфорії футбольного життя було щось таке, чого не хочеться згадувати?

  – Найнеприємнішим у кар’єрі стало отримання травми, через яку я на тривалий час був поза грою. Цей час був найжахливішим. Дуже тяжко було психологічно витримати так довго без футболу. Проте все минулося. Надалі я буду обережнішим.

  – Яка мета у тебе, як футболіста, на найближчий рік-два?

  – Я мрію про чемпіонат України з футболу. Тому в найближчих планах – працювати над покращенням своєї майстерності.

  – Чи маєш якесь хобі, окрім футболу?

 – Я працюю вчителем фізичного виховання в Новоград-Волинській школі № 10. Усе моє життя пов’язане здебільшого зі спортом, тому вільний час я намагаюся проводити вдома в колі близьких. Своїм хобі вважаю настільний теніс. Маю чималі здобутки та виконав норматив для кандидата у майстри спорту. Теніс, як на мене, дуже корисний для покращення спритності та реакції.

  Як вчитель фізкультури я впевнено можу сказати: спорту багато не буває. Для того щоб бути найкращим в одному виді спорту, потрібно потрохи вивчити кожен.

Джерело: Novograd.City