Судинний хірург Ігор Гангал оперував пораненого десантника Сергія Козака усю ніч, але це не один випадок, про який вартий уваги.

«НА» вже розповідала про десантників, які 22 червня 2014 року потрапили в засідку поблизу села Долина, що на Донеччині. Тоді граната з РПГ пробила броню БТРа і поранила Сергія Козака та водія. Зопалу Сергій навіть не зрозумів, що поранений. Те, що ліва нога відірвана нижче коліна і висить на клаптику шкіри, він помітив лише тоді, коли нагнувся перезарядити автомат. Але бій тривав, тож десантник продовжив відстрілюватися. Потім відчув, як його товариш накладає на ногу джгут. Коли Сергія доставили в госпіталь, він втратив свідомість. До тями прийшов вже в палаті, після операції. І дуже здивувався, побачивши, що його нога… знову на місці! Неймовірно, але через п’ять годин після поранення полковник медичної служби, начальник відділення серцево-судинної рентгенхірургії Національного військово-медичного клінічного центру Ігор Гангал зміг пришити відірвану кінцівку!

— У той час я був у відрядженні в Харкові, мене відправили на підсилення місцевого госпіталю, — розповідає хірург. — Сергія привезли близько першої ночі. Напередодні я виїжджав на завдання в Борову, райцентр на Харківщині, куди привезли іншого пораненого, оперував там. Під вечір повернувся, ліг спати, а вночі мене підняли…

З огляду на те, що побачив Ігор Гангал, його першим рішенням було остаточно відрізати відірвану кінцівку. Але під час детальнішого огляду він помітив, що на гомілці, в тому місці, де відбулася травматична ампутація, на шкіряному клаптику залишилась одна з трьох артерій…

— Я взявся за його ногу, вона була ще тепла, м’язи реагували на подразнення. І тоді я вирішив її пришити, — говорить лікар. — Дуже вдячний колегам-травматологам, зокрема, Юрію Ярмолюку та операційній сестрі, які допомогли мені виконати складну операцію.

— Почали операцію. Відверто кажучи, я сам не до кінця вірив, що вона закінчиться успіхом, навіть тоді, коли зшита артерія запульсувала, — продовжує Ігор Гангал. — Закінчили ми близько сьомої ранку. Я поспав з годину і прийшов у палату. Сергій у цей час відійшов від наркозу. Я відкинув ковдру, щоб подивитись на ногу, а він мені каже якось так безнадійно, зі злістю: «Та що там дивитися, немає ноги…» Я навіть не зрозумів спочатку, про що йдеться: «Як немає?» Тоді боєць глянув униз і запитав: «Що це?» «Нога», — відповів я. «Чия?» — було наступне запитання. Тоді я вже не втримався і засміявся. Згодом ми розговорилися. З’ясувалося, що Сергій — мій земляк, з Чернівецької області.

Проте, за словами лікаря, перші три дні стан ноги Сергія Козака викликав занепокоєння.

— Мене непокоїло, чи почнуть функціонувати колатералі (обхідні шляхи кровотоку), адже багато дрібних судин були безповоротно пошкоджені. Та все пішло якнайкраще. Пізніше хлопцю зробили ще понад 20 операцій, бо необхідно було на 6 см подовжити розтрощену кістку гомілки, — говорить Ігор Гангал. — Зараз Сергій ходить і навіть повернувся до строю на посаду головного сержанта роти.

— Я часто згадую хлопця, якого довелося оперувати в Боровій. Операція тривала всю ніч, на ранок ми забрали його у харківський госпіталь, — згадує лікар. — Але через те, що досить довго на нозі був джгут, вона не прижилася. На ранок я зайшов до нього в палату, аби підготувати до неприємної звістки. І тільки-но почав розмову, а він мені каже: «Тільки не говоріть, що пальці треба відрізати, бо я їх не відчуваю. Я це не переживу». Дуже важко було йому казати, що ампутувати потрібно всю ногу. Здоровий, красивий парубок просто розплакався…

— Так бувало, що кілька днів жодного пораненого, а потім водночас 15–16. І коли вони лежать у коридорі, ті на каталках, ті на ношах або просто на підлозі, й всі кричать і стогнуть, а тобі необхідно негайно прийняти рішення щодо сортування: кого оперувати негайно, а хто може зачекати… Відверто скажу, навіть я зі своїм 20-річним стажем спочатку губився. А що тоді казати про молодих лікарів, — говорить Ігор Гангал. — Рівень наших медиків значно зріс. Адже військову хірургію ми знали здебільшого з підручників. А вона суттєво відрізняється від цивільної. Бойова травма зажди супроводжується інфекцією, з якою потрібно боротися. У зоні проведення АТО неодноразово виникали ситуації, коли ми просили лікарів з цивільних лікарень, куди доставляли наших поранених, не зашивати рани. Адже жодна така не заживе. Почнеться нагноєння, в зашитій рані інфекція піде вглиб, і тоді все може закінчитися ампутацією.

Зшивання кровоносних судин, а без цього не приживеться жодна кінцівка, — справа ювелірна. І якщо для інших операцій вже застосовуються спеціальні сучасні апарати, наприклад, для зшивання кишечника, то з’єднання судин виконують тільки руками. Все, що необхідне в такому випадку для операції, — збільшувальні лінзи та нитка, тонша за людське волосся. А по-друге, судинному хірургу потрібна тверда рука, величезне терпіння і досвід. Один необережний рух, нитка обривається — і вся робота йде нанівець.

— А ще, напевно, совість, — додає Ігор Гангал, — адже можна було просто зашити культю. У таких випадках рішення приймається хірургом одноосібно, і відповідальність він несе тільки перед власною совістю. Проте жодного разу ні я, ні мої колеги не пішли проти неї. Якщо є найменша надія на результат, ми будемо до останнього боротися за наших бійців.

Були під час АТО у практиці Ігоря Гангала й зовсім неймовірні випадки. Про них він розповідає з усмішкою.

— Одного разу привезли пораненого з простріленою шиєю. При цьому він пив, їв та ще й курив, закриваючи пальцями дірки від кулі, щоб не виходив дим! — розповідає лікар. — Доправили його до нас аж на третій день після поранення. Він звернувся до медиків і поскаржився, що «голос сипіти почав». При цьому жодних важливих органів куля не зачепила — чотири кровоносні судини цілі, стравохід — також. Я не повірив, думаю: ну не може такого бути, щоб нічого не зачепило. Але обстеження підтвердило: бійцю дійсно неймовірно пощастило.

А ще якось у районі Артемівська під час обстрілу було поранено чотирьох бійців. В одного з них ми ніяк не могли знайти вихідний отвір від кулі. Вхідний в зоні попереку є, а вихідного немає. Ми з півгодини оглядали цього пораненого, доки не знайшли вихідний отвір там, де ніхто й не сподівався — вище ключиці. До речі, ця куля також не зачепила жодного важливого органа. Ми були неабияк здивовані…

24 роки назад Ігор Гангал закінчив Чернівецький медінститут, потім Військово-медичну академію. Розпочинав на посаді ординатора, з 2010 року очолює відділення. Весь цей час він професійно та сумлінно виконує свій обов’язок — рятує життя людей.

Роман Туровець