Про комфортні умови операційної, вимиті до блиску руки та стерильні інструменти на фронті йому доводилося тільки мріяти. Кожного дня Володимир вступав у бій. Бій за життя наших воїнів, пише «НА».
— Спочатку в нашому батальйоні було два медики, та 20 січня 2015-го залишився тільки я — колега-медик дістав поранення, несумісне з життям. Того трагічного дня і я не уникнув травми — мене контузило. Про те, щоб їхати до госпіталю, навіть не йшлося. Поранених було дуже багато, обстріли не припинялися, роботи постійно додавалось. Період, коли аеропорт упав, а деякі позиції продовжували утримуватися нашими військовими, був одним із найскладніших. Нерідко ми рятували бійців з інших підрозділів, адже наш медичний пункт розташовувався дуже вдало, — говорить медик.
Головним завданням Володимира було надання пораненим бійцям першої медичної допомоги та відправка їх до шпиталю. Але на практиці такої можливості часто не було, тож усю необхідну допомогу доводилося надавати в польових умовах.
— Дотримуватись стерильності було надзвичайно важко. Операційною у нас був гараж із дерев’яним столом. Саме на ньому і проводились оперативні втручання. Нерідко працювали просто на підлозі. Але це були далеко не всі проблеми… На початку моєї служби в АТО відчувався серйозний брак медикаментів, тому кожен бинт, кожен медпрепарат був ледь не на вагу золота. І хоча медична допомога — не та річ, де можна економити, використовувати усе це доводилося вкрай бережливо, — каже хлопець.
За словами Володимира, медики у більшості випадків стикались із мінно-осколковими пораненнями, рідше — з кульовими. Загалом через руки Володимира за рік служби в зоні бойових дій пройшли кілька сотень бійців. Вони і досі телефонують, дякують за врятовані життя.