Це залізобетонне лігвище «біснуватого арійця» оповите різноманітними таємницями й давно привертає увагу дослідників, туристів і навіть прихильників деяких культів. Його варто відвідати ще й тому, що в останні роки тут відхилили завісу невідомості у деяких дискусійних питаннях, а навколо почали розбудову відпочинкової інфраструктури
Саме в селищі Стрижавка, що за 8 км на північ від Вінниці, і споруджували в роки Другої світової бетонні резиденції для нацистського фюрера. Будівництво забрало життя щонайменше 2 тисяч військовополонених. Окупанти, відступаючи під натиском Червоної армії, в березні 1944-го висадили ставку Гітлера в повітря. Точніше, за три дні після здачі «Вервольфа» фашистам вдалося ненадовго її повернути, але єдиною метою цього було знищення об’єкта, в який заклали багато тонн вибухівки та авіабомб. Потужність вибухової хвилі була колосальною. Двадцятитонні уламки розкидало на відстань до 60 метрів. Більшість входів у підземелля були завалені, а тунелі залиті водою. Саме під нею і поховані більшість секретів бункера. Щоправда, численні дослідження довели, що чимало «таємниць» є перебільшенням або й суцільною вигадкою. Проте туристичну привабливість таких об’єктів, як показує світова практика, згадана обставина тільки збільшує. Зокрема, подейкують, що у вінницькій землі сховане золото Третього рейху і навіть легендарна бурштинова кімната з Царського Села.
Про колишню резиденцію Гітлера на українській землі десятиліттями нагадували хіба що розкидані серед дерев величезні уламки зруйнованих бункерів. Інколи сюди навідувалися вчені й нечисленні туристи. І не дивно, бо зазвичай тут мирно паслися корови, а дітлахи гралися в квача чи ганяли м’яча. Віднедавна в тамтешніх краєвидах відбулися помітні зміни. У липні 2011-го на руїнах «Вервольфа» обласна рада вирішила відкрити філію обласного краєзнавчого музею — «Історично-меморіальний комплекс пам’яті жертв фашизму», фінансованого з бюджету регіону.
Тепер тутешні екскурсоводи вміло міксують правду із вигадкою. Хоча від того туристам лише цікавіше. Приміром, існує припущення, що цю ставку Гітлер планував звести ще 1940-го, тобто до нападу на СРСР, про що доповідали в депешах розвідники. Вчені, письменники, журналісти досі ламають списи в дискусіях з цього приводу. І донині навколишніми селами їздять журналісти, літератори, науковці і навіть диваки на кшталт шукачів слідів Священного Грааля, старанно збираючи свідчення старожилів.

Фінансування робіт із реалізації ідеї щодо включення ставки в туристичний маршрут в останні роки вже не отримує колишньої підтримки. Проте некваплива реалізація справді чудового плану поволі таки надає руїнам «Вервольфа» необхідного для залучення багатьох відвідувачів шарму. Тепер тамтешній музей нагадує про жертви і героїзм народу, територію дедалі більше окультурюють. Нині тут діє меморіальний комплекс, який доповнює невеличка експозиція військової техніки, знайдених у ставці речей, зброї. Почасти тут проводять і різноманітні заходи, під час яких, зокрема, частують, за словами знавців, найсмачнішою в Україні солдатською кашею. А ще подають незабутні й оригінальні наїдки на кшталт сала в медовому соусі.
Свого часу і мені пощастило побувати у «Вервольфі», оглянути зразки техніки воюючих сторін, а потім проїхатися екскурсійним джипом (перероблений позашляховик часів Другої світової) дорогами ставки головного нациста минулої історичної епохи поміж розкиданих навсібіч брил залізобетону й величних сосен. Саме це узлісся обрав для розбудови «лігва» гітлерівський ад’ютант Рудольф Шмундт. Гід не змовкає, надає багато цікавої інформації, намагаючись перекричати вурчання старенького двигуна. Зокрема й розповідаючи про те, як своїми поганими ногами тут шкарбав диктатор і як тут він розпоряджався долями світу та сотень мільйонів людей. І чомусь одразу починаєш вірити в наявність негативної енергетики, містицизм. Недаремно ж у таємній організації «Аненербе» (нім. Ahnenerbe — «Спадок предків», створена Гіммлером для вивчення традицій і досягнень арійської раси) діяв відділ містицизму, що вишукував дивовижні артефакти, заволодівши якими, буцімто, можна було досягти ефекту непереможності. І справді, загарбники планували прийти сюди надовго, бо фюреру влаштували явно не прифронтові умови — окрім бункерів, тут виріс 81 блокгауз зі зручностями, чайний будиночок, казино, кегельбан, басейн…

Примітно, що чимало тамтешніх мешканців попервах були проти розбудови меморіалу, обгородження території. Хтось звик корів пасти на тутешніх галявинах, викидав лахміття і палив його тут, хтось пиячив чи смажив шашлики. А от 2011-го, з початком «рекультивації» та очищення території, лише із бетонного басейну «Вервольфу» вивезли кількадесят вантажівок сміття, доки від нього не вивільнили цю «чашу». Нині тут чистота, але ж рік, даруйте, точилася боротьба з місцевими жителями: наших людей ще треба виховувати, привчати до порядку.
Насамкінець дамо читачам можливість пофантазувати. Нехай вони припустять, що сказав би Гітлер Шмундту, якби його ознайомили із висновком сучасних учених. Виявилось, що граніт, у товщі якого облаштовували головне приміщення ставки, містить чимало активного радію, продуктом розпаду якого є радіоактивний газ радон. В умовах бункера у 75 разів важчий за повітря отруйний елемент діє повільно, але надзвичайно згубно і невиліковно.
До речі, ще Стрижавка цікава тим, що тут колись розташовувалося родове гніздо вельможного роду Грохольських — напрочуд успішної в сенсі примноження капіталу родини, яка залишила значний архітектурний слід практично на всій території українського Поділля. Отже, відпочиваймо пізнаючи!

Джерело: na.mil.gov.ua