Збереглися алеї верб понад ставом, де — тополиний подвійний ряд обрамляє дороги...

Сучасники висаджують вже калинові або ж алеї з магнолій (така є в Житомирі). Свого часу в обласному центрі була й алея тополина, яку вирізали, коли розширювали дорогу.

Алеї в українському пейзажі — не дивина, особливо придорожні. Та існували вони не завжди.

Польський науковець Пьотр Тишко-Хмєльовец, наш сучасник із Вроцлава, дослідив історію їхнього виникнення.

— Придорожні алеї, — розповів науковець, — це винятковий елемент пейзажу, який поєднує в собі створений людиною прошарок культури з прошарком натуральним — природним. У давніх цивілізаціях — Єгипті, Месопотамії, Греції — алеї висаджували поблизу храмів чи палаців. Згадки ж про перші заміські алеї, що оточували саме дороги, знаходимо в щоденниках Марко Поло.

Монгольський хан ще в 13 ст. розпорядився обсадити всі основні шляхи імперії деревами. «Щодва кроки по обидва боки шляху ростуть високі дерева з розлогими кронами. Допомагають вони, аби кожен здалеку бачив шлях, міг відпочити в затінку та не збитися з дороги. … Хан радо висаджує нові й нові дерева, адже астрологи і ворожбити постановили — хто саджає дерева, той жити довго буде», — писав Марко Поло.

За системне висадження алей у Європі першими взялися у Прусському королівстві. В 1731 р. Фредерик Великий видав вердикт, яким розпорядився висаджувати алеї. Лише за 1754 рік у Брандербургії було посаджено 161 тис. дерев! Тих, хто насадження псував, прив’язували до стовбурів і вішали на шию табличку «Псувач дерев». Для зручності своїх військ під час тривалих переходів Наполеон наказував вирощувати алеї по всій Європі. Досі зберігся вираз «наполеонівські алеї». У 1827 році в Галичині, приміром, на офіційному рівні було рекомендовано землевласникам озеленювати державні дороги. В 1856 році рекомендацію замінили обов’язком.

Найчастіше вздовж узбіччя росли липи, ясени, дуби, каштани, берези, рідше — в’язи чи граби. Породи дерев могли свідчити про важливість дороги, про значення об’єкта, до котрого вона вела: липи — до селища, дуби — до маєтку магната. При сільських дорогах висаджували й фруктові дерева, які могли нагодувати подорожуючого. Алея берегла від спеки, вітру, снігових заметів. Уночі допомагала не збитися з дороги. Дерева фільтрують до 70% створюваного автотранспортом забруднення. Є й економічний ефект — дорожнє полотно — затінене, тож захищене від значних перепадів температур, а корені фіксують грунт і запобігають підтопленням — тож дорога служитиме довше.

У збереженні алей існує чимало проблем. На думку дослідника, чи не найгіршим є те, що алеї віддані в опіку дорожнім службам, які не знають, як доглядати за рослинністю, а часто і знати про це не хочуть. «Те, як обрубують крони дерев, — це варварство», — говорить громадський діяч. Ще одним ворогом алей є енергетичні компанії. Старі гілки падають на проводи ЛЕП, тож алеї вирубують.

Сучасні автостради витісняють старовинні алеї. Їхня краса стає вже рідкістю. І забувається, на жаль, у нинішніх реаліях стародавнє твердження: хто садить дерева — той довго житиме.

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua