Привітний та доброзичливий ювіляр із уважними та допитливими очима, відмінною пам’яттю, міцним рукостисканням, зібрав у цей день за святковим столом рідних і дорогих йому людей. А їх у Флора Несторовича — дуже багато.

І це не дивно, адже за своє життя здійснив чимало добрих справ. Про це розповіли керівник територіального центру обслуговування населення Володимир Туранський, голова районної ветеранської організації Володимир Шуляк, Верхівнянський сільський голова Володимир Петренко, котрі за декілька днів до відзначення ювілею приїхали в гості до шанованої в області людини.

— Нині в районні проживають 27 ветеранів Великої Вітчизняної війни, — розповідає Володимир Шуляк. — Флор Нестерович — один із них. Але в області, напевно, серед нині живих немає вже учасників бойових дій 100-річного віку. Мешканці Мусіївки та ми пишаємося тим, що Флор Несторович є уродженцем нашого району. Він прожив важке, сповнене радощів і горя життя, але не втратив сили духу. З роками ж наш ветеран, здається, лише молодіє душею.

Народився Боденко у Трубіївці. Військову службу розпочав у 1937 році прикордонником на Далекому Сході колишнього СРСР. Там, на радянсько¬-китайському кордоні, при затриманні порушника державного кордону отримав перше кульове поранення. Після нетривалого лікування став у стрій. Ветеран пам’ятає, що того порушника затримав його земляк, уродженець Дерганівки Дмитро Іванович Семчишин. Їх обох нагородили іменними годинниками.

У 1939 році, під час навчання у Ленінградській школі кувальних інструкторів для кавалерії, брав участь у радянсько-фінській війні. В подальшому служив на територіях Білорусії та Литви. Військовий інструктор організував навчання курсантів із кування коней. За відмінну службу прикордоннику пообіцяли відпустку. Але побувати на Батьківщині Флор Несторович не встиг. 21 червня 1941 року він саме заступив у наряд помічником чергового начальника штабу прикордонного загону. Під ранок пролунав сигнал тривоги. Розпочалася Велика Вітчизняна війна.

Перший удар гітлерівці завдали по прикордонниках. Під час бойового зіткнення Флор Нестерович був поранений. Його врятували бойові товариші, витягнувши з-під завалу.

У стрій боєць повернувся у жовтні 1941 року. Проходив службу у 16-му прикордонному загоні. Брав участь в обороні Москви. 6 грудня кувальний інструктор ветеринарної служби Флор Боденко на своєму коні в сорокаградусний мороз, по глибокому снігу, разом із іншими прикордонниками вступив у бій із гітлерівцями. Флор Несторович згадує: тоді у багатьох бійців були настільки обморожені ноги, що на онучах залишалися нігті та шкіра. Але люди залишалися в строю, рятуючи обморожені кінцівки олією.

Згодом кавалерист у складі свого підрозділу брав участь у боях на Курській дузі, у визволенні багатьох міст і сіл України, узятті Берліна.

Добре пам’ятає й свою першу відпустку. Вона відбулася після звільнення Житомирської області від фашистських загарбників. У рідне село, неначе на крилах, «летів» на своєму коні. Переступив поріг рідної домівки на другий день Різдва Христового. Зустрічі з рідними, друзями, знайомими...

За мужність і героїзм, виявлені у боях із гітлерівцями, Флор Несторович нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни, відзнаками Президента України та 25 медалями, найдорожчими серед яких для нього є медалі «За відвагу» та «За бойові заслуги».

— Загалом дев’ять років прослужив у прикордонних військах, — згадує Флор Несторович. — Після демобілізації, у 1946 році, повернувся в рідну Трубіївку, а одружившись, того ж року власноруч побудував у Мусіївці будинок. Тоді мені було лише 30 років.
Цивільне трудове життя Флор Несторович розпочав із навчання у Житомирській школі з підготовки голів колгоспів. Деякий час очолював колективне господарство у селі Ярославці Ружинського району. У Мусіївці ж обіймав посаду завідувача фермою. Загартований у боях, він відстоював чесність і справедливість, цінував порядність, завжди захищав удів та сиріт. Говорять, що його принципова життєва позиція не подобалася начальству. Тому Флор Несторович повернувся до близької йому праці коваля.

Найціннішим своїм здобутком ветеран вважає свою велику родину. Флор Несторович пізно одружився, але зі своєю, на жаль, покійною дружиною Феодосією Семенівною народили та виховали чудових дітей. Доньки Ольга, Валентина та Людмила не забувають тата. Ювіляр радіє тому, що його рід продовжуватимуть п’ятеро онуків і четверо правнуків, наймолодший із яких, Іванко народився цього року.

— Без великого кохання Флор Несторович не мав би стільки рідні, — говорить Володимир Туранський. — Понад одинадцять років дітям та онукам допомагає доглядати за їхнім татом і дідусем соціальний працівник Олеся Карпенко. Але наш ювіляр не сидить, склавши руки. Він просинається із Сонцем, робить зарядку, майже щодня виходить на прогулянку. Постійно цікавиться новинами. А ще Флор Несторович любить вірші. Свої читає напам’ять.

Нам довгожитель із задоволенням також декламував поетичні рядки, які йому до душі. Коли ж запитали, в чому полягає секрет його довголіття, відповів віршованими рядками: «З працею живу».

— Секрет довголіття в кожного свій, — говорить Флор Несторович. — Я до школи пішов у 1924 році. За два роки закінчив чотири класи. Але постійно працював. Спочатку полов бур’ян у полі, а згодом, у Трубіївці, постійно допомагав у кузні. Саме праця та любов до родини тримають мене на цьому світі.

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua