Один з них, односельчанин великого поета Василя Стуса рядовий Петро Коваленко, своїм тілом закрив від вибуху ворожої гранати друзів по службі. Від смертельних осколків в цей раз Петра не врятував навіть його «щасливий» бронежилет, в якому тиждень тому застрягла куля сепаратиста. Десантнику-контрактнику з Гайсинщини було всього 20 …

– Петя все дитинство мріяв про армію, про подвиги і справжньої чоловічої роботи, – розповів під час прощання його однокласник Дмитро Савченко. – І ось його мрія збулася – він став десантником в елітній частині! Йому заздрили всі хлопці, а дівчата задивлялися як на завидного нареченого. Ми весь час листувалися через соцмережу, і буквально за тиждень до… Петя написав на своїй сторінці: «Пацани, мене врятував «Бронік»… Ви не повірите, але в ньому застрягла справжня куля. Коли все закінчиться – приїду, привезу цю кулю». Ще за три години до загибелі він був в мережі, передавав привіти. Але приїхати йому не судилося. Третього числа подзвонили батькам з військкомату і коротко сказали: Петю вбили.

Про трагічні події вечора 2-го травня розповів офіцер 95-ї аеромобільної бригади:

– Це був страшний вечір для всіх нас, коли ми прямо на очах втратили рядового Коваленко з Вінниччини та військовозобов’язаного Панасюка з Коростишева Житомирської області, – зазначив представник військової частини Ілля Хоменко. – Все це сталося в 22.15, коли колону нашого першого батальйону з самого ранку до пізнього вечора блокували на мосту на північній околиці Слов’янська. Нас не пускали в основному жінки з іконами і дітьми… Тиснути їх або стріляти в мирний «живий щит» наказу ніхто віддати не міг! І тут під прикриттям людей і першої темряви на нас напали. Бойовики стріляли через людей, і кулею снайпера пострілом в шию був убитий старший солдат Панасюк. Наш Петро загинув від гранати ВОГ з підствольного гранатомета, яка вибухнула у нього під ногами. Всю ударну силу і численні осколки він прийняв на себе і фактично закрив своїм тілом товаришів. Ці семеро хлопців завдяки йому залишилися живі – отримали легкі поранення і контузії. Врятувати Петра ми вже не могли… Тіла з місця загибелі були доставлені до Харкова, а звідти автобусом авіаційного університету опівночі рядового Коваленко ми привезли додому. Мені сьогодні дуже важко дивитися в очі його рідним, тому що повернути сина матері Тетяні і отцю Миколаю, а брата – сестрі Христині вже ніхто не зможе…

Після годинного відспівування в сільському храмі святого Іоанна Богослова, на якому були присутні тільки близькі рідні, генерал з Генштабу і однополчани, сумна жалобна процесія несла свого героя на руках через всю Рахнівка. Ховали рядового Коваленко на центральній алеї місцевого кладовища поруч з найвідомішими уродженцями села.

– В цей весняний день, коли все цвіте і радує око, співають птахи, ми проводжаємо в останню путь нашого героя, нашого воїна Петра, – не стримуючи сліз, звернулася до односельців класний керівник загиблого. – Спочивай з миром, наш син, брат, учень, справжній патріот і захисник! Ти загинув всіх нас і Україну! Тебе забрала проклята куля в нікому не потрібною війні. Не можу не згадати його випускного вальсу. Наші хлопці з дівчатами танцювали так, що очей було не відірвати. Минуло всього три роки з того травневого вальсу, і ось ми стоїмо заплакані біля труни нашого сина і учня. Ми пишаємося тобою, для нас і всієї країни – ти Герой! Невимовний біль і смуток огорнула все наше село, Гайсинщину і Вінницький край! Хай земля тобі буде пухом!

Після хвилини мовчання рядового Петра Миколайовича Коваленко під звуки Гімну України та прощальний залп з автоматів поховали на центральній алеї сільського кладовища Рахнівки. Сільський голова пообіцяв людям, що рідна вулиця і школа Петра будуть названі ім’ям героя. Цієї середи сесія обласної ради вирішить питання матеріальної допомоги родині загиблого солдата. А генерал-майор Микола Попельский заявив, що рядовий Коваленко з Вінниччини як учасник бойових дій буде представлений Міністерством оборони посмертно до державної нагороди Герой України разом з Віктором Панасюком з Коростишева на Житомирщині.

Джерело: zsu-info.com