Цей день для жителів м. Прип'яті був звичайним. На вулиці свіже повітря, гарні новенькі будинки, повно дітей та матусь з візочками...

"І враз пожовкли дерева, стали пустельними вулиці, - розповідає ветеран МВС України в Житомирській області, полковник міліції Іван Петрович Литвиненко. - У багатьох ноги відмовлялися ступати на таку землю. Здавалося, що й повітря отруєне. Але треба було поводитися гідно і робити те, що повинні. Сумішшю, яка вбирала в себе радіоактивний пил, промивали будівлі, асфальт. Знімали верхній шар землі, який потім ховали. Та через кілька годин вітер наганяв нову хмару пилу, яка знову забруднювала вулиці. І все робили заново. І так день у день! Основне ж навантаження лягло на пожежних, які з честю виконали рятувальні роботи на самому реакторі, який вибухнув. І постраждали найбільше".

- Відповідальне завдання було поставлене і перед міліцією.

- Мене було призначено командиром зведеного загону кількістю 250 чоловік, - продовжує І. Литвиненко. - І о сьомій ранку 29 квітня ми вирушили у Прип'ять, вимірюючи по дорозі рівень випромінювання. Там заступили на позмінну службу (по чотири години) о другій годині ночі. Хоча нам повідомили, що в місті нікого вже немає, та в деяких будинках ще горіло світло. Завдання було поставлене таке: охорона майна, яке повністю залишилося у квартирах, на підприємствах та в установах.

Особовому складу видали респіратори, розвезли людей на броньованих машинах по місту і розставили пости та наряди. Усім наказали якомога менше перебувати на відкритій місцевості, а спостерігати за ситуацією з під'їздів, переходячи від будинку до будинку. Та з часом працівники почали скаржитися на біль у горлі - боляче було ковтати. У декого з носа пішла кров, болів живіт. Нам повідомили, що піднявся радіоактивний фон. Залишатися на території табору, де ми знаходилися, було вже небезпечно.

До речі, ми затримали декілька осіб, котрі, попри радіацію, викрадали з квартир цінні речі. Затримували і жителів міста, які потай пробиралися до своїх домівок, не розуміючи, на яку небезпеку наражаються. Усіх їх доставляли у міськвідділ міліції. За добросовісне несення служби і затримання злочинців керівник оперативної групи МВС УРСР нагородив наших співробітників іменними годинниками.

Вранці 3 травня нам сказали, що загін своє завдання виконав, але попросили евакуювати населення ще з 12-ти сіл. Я вишикував загін і повідомив особовому складу про це завдання. Заперечень не було. Між іншим, ситуація була дуже складною, бо люди дуже важко розлучалися зі своїми домівками. Та ми ходили по хатах і вмовляли їх виїжджати, розповідаючи про небезпеку від "мирного" атома як для людей, так і для худоби, яку вантажили на машини. В ніч на 4 травня ми завершили евакуацію.

Чимало пожежників, медиків, міліціонерів, військових, робітників, шахтарів, водіїв, наукових співробітників та інших громадян досхочу "скуштували" тоді того лиха!.. Але наслідки аварії на ЧАЕС могли б бути набагато більшими, якби не мужність і самовідданість цих людей, які ціною свого здоров'я, а дехто й життя, зробили все можливе, щоб локалізувати катастрофу. Велика їм усім за це подяка!

Джерело: exo.net.ua

Всі новини Житомира