«Чого люди тату роблять? Мабуть,  хочуть себе так виразити, показати свою унікальність. Так виявити свій внутрішній світ. От подивишся на людину, одразу ж його якості не побачиш. Якщо ти проявляєш себе через тату, ти вже стаєш іншим. Дивишся на людину з татуюванням і розумієш, що він може щось цікаве розповісти, що він не такий, як всі, і соціумом він буде інакше сприйматись»

«Мені декількох місяців не вистачило, щоб отримати звання капітана»

  «Малювати  завжди любив, і думав, що буду чимсь подібним займатись, ну, дизайном, наприклад. А коли школу закінчував, то почав оцінювати можливості для розвитку. І батьки почали говорити: «Давай щось більш серйозне, «земне», щоб стабільна робота, стабільна зарплата». Нє, зарплата – це добре (Сміється). Я закінчив Харківський університет внутрішній справ. Ініціатором був батько. Чи бачив я себе міліціонером? Так, звісно. Мені декількох місяців не вистачило, щоб отримати звання капітана. І суперечності особливої не було: військові – це дисципліна. Треба поєднувати приємне з корисним. Дисципліна – це порядок, а в роботі треба порядок. Хоч все одно бувають накладки, але порядок треба»

  «Чому тату? Мені подобається шляхом малюнку на шкірі виражати думки людей, їх внутрішній світ. Беззаперечно, спілкування. Нові люди – нові знайомства»

  «Якось зараз немає чіткої прив’язки смислової в татуюванні: тигр – це означає оце, а пташка – це. Що людина для себе вирішила зробити, як уявила образ, так їй і добре. Власне розуміння людиною тату мене й приваблює»

  «Татуювання життя не змінює, це самонавіяння. Люди щось там вичитали в інтернеті й через місяць думають: «Я закрив чакри».  Ні, це не так. От якщо ти в щось сильно віриш, або зробив тату в якійсь переламний момент у житті, то життя однозначно зміниться.  Але не в зв’язку з тим, що тату зроблене на тілі. Ти в голові щось змінив, а тату – це вже як наслідки. Якщо ти сам змінився, то життя зміниться. Коли, наприклад, дівчина хоче розлучитися з хлопцем і робить нову зачіску, це ж не означає, що вона розлучилась з хлопцем  через зачіску. Тобто якщо ти сам змінився, то й без тату життя зміниться!»

  «Що я люблю, окрім татуювання? Ну, це таке широке питання. Намагаюсь більше часу проводити в тренажерних залах, треную руки для роботи (Посміхається) Це така віддушина. На канапі я точно не лежу ніколи. Дуже люблю ввечері гуляти, ні, краще навіть вночі десь піти. Люблю погану погоду, дощ дуже люблю. Чим погода гірша, тим мені крутіше. Не люблю працювати у гарну погоду. От приїдеш або рано вранці, або пізно вночі, або коли дощ, сльота, сніг, а ти на роботі! Оце саме класне відчуття: навколо хаос, а ти займаєшся своє затишною справою у затишному місці – твориш якісь штуки. А вільний час весь присвячується татуюванню. Дивлюсь роботи інших майстрів, наших чи когось з-за кордону, шукаю нові ідеї, людей, які хочуть щось реалізувати»

«Мені подобається шляхом малюнку на шкірі виражати думки людей»

  «Цікаво, коли людина приходить з певною ідеєю, а ти намагаєшся її переконати, щоб зробити щось більш актуальне й більш складне, що дозволить людину виділити в майбутньому саме шляхом татуювання, щоб татушка була не як у всіх. Багато людей сприймають татуху, як «Галя зробила, я хочу те ж саме». Думають: «От хтось зробив птічку, і мені така ж птічка треба». Власне, ніхто не замислюється, скільки буде ходити з цією пташечкою, скільки людей з таким же татуюванням – це нікого особливо й не турбує. Це як кросівки: ти купив, а інші люди хочуть таку саму модель, бо хочуть рівнятись. А по факту треба самому створювати стиль, задавати пріоритети, моду, темп розвитку. Якщо якихось зображень мало, це не означає, що вони не актуальні: або немає грошей, щоб робити якісні тату, або немає розуміння, смаку»

  «Буває, приходять й питають: «А є кольорові татуювання? Я чув, що є. Можна кольорову зробити? Які у вас є кольори?»  Та є кольорів сорок! Люди просто ще не зовсім прийшли до кінцевого моменту, як саме це має виглядати і як саме треба робити.  Сьогодні якраз період розлому, коли соціум сприймає тату адекватно, ніхто не хоче робити щось дрібне. Прагнуть робити крупні й цікаві зображення»

«Сьогодні якраз період розлому, коли соціум сприймає тату адекватно»

  «Україна в плані татуювання розвинута – багато класних майстрів. І в Житомирі, й в Україні. Взагалі, мені здається, що країни СНГ в цьому просунуті. Скільки людей приїжджає з Європи, з тої ж Польщі, кажуть, що є там один–два крутих майстра, до яких просто нереально попасти, й ціни космічні. Кожний робить у межах своєї фінансової можливості. На скільки заплатив – на стільки й зробив.  Тому наші майстри і їдуть на Польщу: там нестача, а у нас надлишок. І є можливість розвиватись»

  «Я з України їхати не хочу. Жити буду тут. Мені подобається. Кажуть, тяжко. Але мені здається, якщо прагнути, то жити можна й досягати чогось можна. Хотілося б поїздити, щоб досвіду набратись, світ подивитись. Пару тижнів там, а потім назад. Такий собі плаваючий графік. Там відпочивати, надихатись енергетикою, подорожувати, а жити тут!»

  «Батьки нормально прийняли моє рішення піти з міліції. Вони зрозуміли, що від того буде тільки краще. Треба вміти піти вчасно. Зараз є можливість знайти свою нішу та утримувати якісь позиції. А лишатись, чогось чекати, ходити на роботу й тільки у вільний час намагатись щось тут зробити. А вже через років п’ять як майстер ти навряд чи будеш існувати, бо у нас конкуренція є, й достатньо висока»

  «Якогось одного майстра, якого б вважав кумиром, немає. Постійно шукаю свій стиль. У кожного беру певні деталі, витягую їх під себе. Є стилі, яким віддаю перевагу, але в цілому  намагаюсь кожного разу віднайти щось нове. Деталі на загальному фоні можуть в очі не впадати, але якісь моменти змінюєш, щоб отримати свій унікальний почерк. Такий, щоб по татуюванню визначати, у кого робилося. Я можу взяти десять різних робіт й визначити, хто автор. Хоч і малюнок, й інструмент можуть бути однакові, але кожний робить індивідуально: зафарбовує, контурить кожний по-своєму»

  «Жоден майстер, навіть най-найкращий, ніколи не скаже: «Я все вже знаю». Все одно треба весь час навчатись. Я віддаю перевагу тіньовим роботам, і в них можу працювати цілий день, не втомлюючись і ловити кайф від такої роботи»

«Жоден майстер, навіть най-найкращий, ніколи не скаже: «Я все вже знаю»

  «Якщо набив татушку «не так», то назад вже… З цим треба буде жити (Сміється) Звісно, можна спробувати вивести лазерами, знебарвити, перекрити іншим татуюванням,  але краще з самого початку зробити гарну роботу, щоб її потім не переробляти»

  «Одному моєму клієнтові 72 роки. Він прийшов робити тату. Питаю, навіщо. А він каже: «Мабуть, вже скоро прийде пора прощатися. От подивляться родичі на ті тату, що в мене є. Сором. Ти ці виводь, давай нормальні». Серйозний такий дідусь, сам в планшеті поюзав,  сам ескізи знайшов»

  «Намолодші клієнти –  років 15-14, приходили з батьками. Принципово не роблю татуювання клієнтам до 18 років без участі батьків. Власне, й у 18 не завжди приходить усвідомлення того, що ти робиш, але… Берусь неповнолітнім робити тату тільки у разі, коли мені ідея близька. А за професійною ознакою надзвичайно різні люди приходять: й продавці, й менеджери, й працівники силових структур різних. Навіть пастир був один! Зовсім різні люди приходять. Навіть спілкуєшся з людиною і взагалі не можеш уявити, чим вона може займатись»

«Всі питають, чому у мене тату немає»

  «Всі питають, чому у мене татух немає. Мені подобається робити їх, мені подобаються тату на інших. Я замислювався над тим, яку б татуху я собі набив. Навіть ескіз готував, уявляв, як це буде на шкірі виглядати. Потім клієнту таку зробив. І знову готував, і знову комусь набив. А взагалі якогось моменту нестачі тату в моєму житті немає. Всі мої друзі в тату, і мені цього більше ніж достатньо зараз»

  «Зараз багато фестивалів відбувається  професійних. Київ, Харків, нещодавно у Вінниці був. Можна й в Житомирі організувати подібний фест, але треба розуміти, який рівень задавати. І рано чи пізно знайдеться людина, яка за це візьметься. Треба тільки організувати все без «кіноляпів»

  «Татухи треба правильно розташувати на тілі. Ідея може бути будь-яка, але треба так зробити, щоб це виглядало круто. На жінці – більш жіночно, у чоловіка – більш мужньо. Тату не може суперечити загальному образу людини»

  «Я у Литві народився, в Житомир ми переїхали, бо батько був військовий. Всі чоловіки у нас в сім’ї причетні до військової служби. А в Житомирі ми вже років десять. І найближчим часом я саме тут себе бачу. Місто розвивається, навіть у сфері татуювання. Я думаю, що з часом Житомир буде дуже-дуже перспективним, люди зможуть тут нормально заробляти і їхати нікуди не захочуть. Принаймні дуже хочеться у це вірити!»

Джерело: zhytomyr.travel

Всі Новини Житомира