Як не дивно, історики ще досі сперечаються про дату останнього бою націоналістичного підпілля з комуністичним режимом. Називають 1960-й, 1961-й, і навіть 1967 рік. Що ж до Бердичівщини, то ця дата ще теж остаточно не встановлена. Однак маємо один історичний епізод, який поки що умовно можемо назвати останнім боєм підпілля ОУН в нашому краї, і про який, власне, і йтиме мова.

  1950-й рік. Націоналістичне підпілля в Україні не припиняє збройної боротьби. Виконуючий обов’язки командира УПА-Північ Василь Галаса (“Орлан”) зустрічається з членом крайового проводу ОУН на ПЗУЗ (північно-західні українські землі) Богданом Кузьмою під псевдо “К-13” (він же: “А-38″, “АВТ”, “Борис”, “Вугляр”, “Гар”, “Гонтар”, “Е-13”, “К-13”, “К-18”, “Кайдаш”, “Кор”, “Кора”, “Кубайчук”, “Міна”, “Ор.”, “ППШ”, “Юрко”, “113”, “308”, “987”). Оунівець отримує завдання вирушити на Житомирщину для активізації роботи з місцевим населенням (відновлення підпільної мережі та вербування нових бійців). Разом із “К-13” в дорогу вирушили ще два повстанця (“Юра” та інший боєць, ім’я та псевдо якого невідомі). При собі мали друкарську машинку та 10 000 радянських карбованців.

  На Житомирщині підпільна група облаштувала криївку, куди планував переміститись сам командир УПА-Північ. Але запланованому не судилось здійснитись, так як радянські спецслужби діяли надто потужно і ліквідовували повстанців як поодинці, так і цілими групами. Так, відомо, що секретарка Богдана Кузьми “Марта” була схоплена у Житомирі разом із іншою підпільницею. Очевидно після цього МДБ натрапило на слід повстанської групи Кузьми.

  Далі ми маємо скупі свідчення радянських документів про ліквідацію повстанців у селі Малі Гадомці Бердичівського району 14 серпня 1951 року. На жаль, ми поки що не дослідили саму кримінальну справу, а тому для реконструкції подій обмежимось свідченнями безпосередніх очевидців – старожилів села. Кожен із п’яти опитаних мешканців оповів нам своє бачення тих подій, яке вважав істинно вірним. Але у загальному потоці інформації все ж викристалізувалась та золота середина, яка і лягла в основу реконструкції бою.

  Вночі 14 серпня 1951 р. повстанська група у складі трьох чоловік увійшла до східної околиці села Малі Гадомці. В одній із хат горіло світло – туди і попрямувала група. Це виявився дім сім’ї Шевчуків. Голова родини, Шевчук Михайло Романович, у селі займавсь пошиттям одягу. Очевидно тому і горіло світло вночі. Повстанці попросились на ночівлю і повечерявши, перебрались на гору.

  У цю ж ніч у село зайшли підрозділи МДБ і оточили двір Шевчуків. Повстанцям запропонували не чинити опору і здатись, на що почули ствердне – “ні”. Операцію з ліквідації затягували до обіду наступного дня. За словами місцевих мешканців, на ранок у село почали заходити окремі військові відділи, які взяли під контроль усі вулиці та околиці села. Загальна чисельність бійців внутрішніх військ складала 100-150 бійців.

 15 серпня розпочавсь бій. Повстанці відстрілювались, але очевидно через брак набоїв вирішили спробувати прорватись через оточення: один із бійців лишавсь на горищі та прикривав товаришів (як з’ясувалось, то був Богдан Кузьма), а двоє інших, відстрілюючись, покидали будівлю. На жаль, через кількісну перевагу супротивників, задум не вдався: повстанців застрелили бійці МДБ. Доля Богдана Кузьми теж була вирішена: підібравшись ближче до хати, солдати закидали горище гранатами, внаслідок чого будівля запалала і вигоріла вщент.

 Ось таким був останній акт повстанської драми ОУН та УПА в Бердичівському районі. Варто зауважити, що це лише перші нариси з цього епізоду, а тому ряд деталей можуть не співпадати з реаліями подій 66-річної давнини. Однак факт залишається фактом. Старожили розповідають, що після тих кривавих серпневих подій у 80-х роках до села приїздили родичі загиблих, які шукали місце бою. А тому можемо накреслити подальші плани дослідження: застосувавши максимально можливу кількість джерел, розкрити тему вповні, встановити імена двох інших загиблих, віднайти нащадків та вшанувати пам’ять повстанців пам’ятним знаком. 

Віталій Матвійчук, berdychiv.in.ua

Новини Житомира