— 1962 року я знав, не матиму сім'ї та не буду причетним до продовження людського роду. Я був рабом. А раб не повинен народжувати раба — це аморально, — казав політв'язень 77-річний Сергій Бабич. Він помер удосвіта 24 серпня в Житомирі. 

  Біографічна довідка:

  Сергій Олексійович Бабич народився 13 грудня 1939 р. в с. Рогачів Баранівський район Житомирської області.

  Уперше його арештували 13 квітня 1960 р. - за розповсюдження в Житомирі антикомуністичних листівок із закликами до робітників, щоб вони не просили, а вимагали забезпечення своїх прав. Був у листівці і заклик "геть комуністичну партію!"

  Вийшовши на волю 13 квітня 1963 p., Сергій уже знав, що не зійде зі стежки боротьби з окупантами. Він мріяв створити озброєну групу допомоги політв'язням, які хочуть втікати з концтаборів. "Якщо моя воля опиниться під загрозою тих, хто зі зброєю", - казав він, - значить, і в мене теж повинна бути зброя, щоб захистити її".

  Російські окупанти високо оцінили таку позицію: 27 років тюрем і концтаборів. Побував Сергій Бабич і у психіатричному інституті Сербського. Перед випискою лікар запитав його: "Ви любите Україну?" - "Так, я люблю свій народ, люблю Україну: це моя Батьківщина". - "Ви одружитесь, якщо вас звільнять?" - "Ні".

  Це питання було поставлене недаремно - у справі були вже доповідні сексотів про те, що в 1962 році Бабич заявив, що, доки існуватиме совєтська влада, він не одружиться, щоб не народжувати рабів.

  Сергій Бабич ще в молодості усвідомив, що є Ідея, за яку полягли мільйони українців. Це ідея Самостійної України. Членство у всесоюзних дисидентських та антикомуністичних організаціях його ніколи не приваблювало, бо не демократизації імперії він прагнув. Через це не знаходив спільної мови з дисидентами й не зараховував себе до їхнього кола. Його душа прагла збройної боротьби за Самостійну Україну.

  В ув'язненні Сергій Бабич постійно готував втечі, адже змиритися з вироком суду він не міг. Його багато разів зраджували, і плани втечі розкривалися. Та все ж двічі він скуштував гірке щастя короткої свободи.

  З ув'язнення Сергій Бабич вийшов 7 червня 1989 року. Тоді ж у нього взяли перше в житті інтерв'ю - дня самвидавської газети "Глас". "Я просидів 27 років та 4 місяці, з них понад 24 роки в камерах, - розповів Сергій Бабич. - Фактично в мене відібрали найкращі роки життя, можна сказати - відібрали життя. Але я ніколи не сприймав це як трагедію. Перший рік-другий я переживав, що відірвали від волі, що я завдав горя близьким, не можу бути опорою меншим братам, сестрам. А потім я вже дивився на все байдуже... Під час першого ув’язнення я замислився над сенсом життя і прийшов до песимістичних висновків, світ я побачив трагічно. У Достоєвського душа плаче від вседозволеності... Камю дійшов до того, що нема різниці: лікувати хворих на проказу чи топити печі крематорію; але є люди, які вибирають лікування людей. Приблизно таким був мій вибір: я почав відстоювати справедливість, ставши на бік тих, хто лікує людей... Якщо я бачив, що люди чинять якесь зло, завдають іншим болю, мене це обурювало, я не міг залишатися збоку".

  Указом Президента України В. Ющенка № 939/209 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Свободи» від 18 листопада 2009 року «за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та політичну і громадську діяльність» С. Бабич нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.

  2016 року видав книжку спогадів і роздумів «Дорогою безглуздя». Це неоціненні свідчення про совєцький тоталітарний режим — по обидва боки колючого дроту, про багатьох політв'язнів.

Новини Житомира