– Враховуючи стан економіки (ріст курсу валюти, цін, інфляцію) і тотальне безгрошів’я людей, звідки у них знаходяться гроші на... квіти?

– Моє переконання – гроші у людей є. Подивись: є люди, які їздять на машинах, які відпочивають у кав’ярнях, подорожують за кордон. Гроші є, просто у когось менше, а у когось більше. Мене тішить, що стає все більше людей, для яких декор – це така ж цінність, як і для мене. Крім того, не зважаючи на стан економіки, не зважаючи на війну ­– люди не перестають одружуватись. Єдине, що варто зауважити, що обмежені бюджети навчили мене використовувати підручні матеріали для створення ЧОГОСЬ з нічого. Я умію використовувати практично усе підручне, викручуватись. Це немов постійна гра у кмітливих та винахідливих.

– З іспанської це “Моя квітка”. Для мене це моя особиста квітка, я її посадила, вирощую, і вкладаю у неї усі свої сили.

– Де бралися кошти для старту, де шукала перших клієнтів?

– Взагалі це дуже класний бізнес, бо його можна будувати майже без капіталовкладень. Якщо є фантазія, смак, творчі нахили – можна почати з  друзів, зробити з того що є декорації, зняти постановочні фотосети, тим самим продемонструвавши ідею. В мене було саме так. Перше масштабне замовлення – це весілля подруги. Звичайно, капіталовкладення були, але на партнерських умовах. Зараз, оглядаючись, розумію це було бойове хрещення, адже весілля було в Коростені, в ресторані, де я була всього один раз. Три місяці скаженої підготовки, монтаж, а ще ж треба було і потанцювати на весіллі! (посміхаєтся) І саме тоді мені мама сказала: якщо ти вже вирішила, ти маєш рухатися далі. Було багато форс-мажорних ситуацій, і якщо вже після цього випробування бажання не згасло, я не мала права відмовлятися від задуманого.

У професії декоратора важливо самому шукати собі клієнтів. Не варто думати, що хтось прийде і замовить твої послуги. Я наприклад, сама пішла в студію і запропонувала задекорувати фотозону, на що отримала згоду.

А коли вже до мене звернулась перша замовниця напряму і попросила створити декор її весілля, я була дуже щаслива. Ретельно готувалася до зустрічі з нею, страшенно переживала, що вона захоче стандартне свято, таке як у всіх.

Але мені пощастило: прийшла наречена, якій якраз не подобається все типово-стандартне. Вийшло все дуже просто, стильно, максимум натуральних матеріалів.

У декораторів є свій моветон: не копіювати весілля, які показують у сумнозвісному серіалі “Санта Барбара”. Так, Америка трендсеттер, але цей серіал на екранах був 30 років тому! Тобто, 30 років пройшло, а наші люди досі використовують кальку всього американського.

– Ти надивилася вже на всілякі весілля, і ось в травні буде твоє. Чи важко самому собі надавати послугу декоратора? Чи чоботяр без чобіт?

– Я завжди закликаю своїх клієнтів: це повинне бути ваше свято. Шукайте відповідь у собі, чого бажаєте саме ви. Весілля повинно бути перш за все для вас і про ваше кохання, а вже потім для всіх інших. Це має бути свято з душею замовників, але зроблене моїми руками. Я закликаю своїх клієнтів до індивідуальності. Моє буде – для нас двох. Проте точно скажу, що там не буде запускання голубів, конкурсів з кульками між ногами, кусання короваю.

– Читала в твоєму Instagram, що ти зробила собі татуювання і мама, дізнавшись, спитала, чи це на все життя. Так-от “Mi Flor” – це на все життя?

– Можливо, зміняться інтерпретації, форма, але все-рівно я не покину заняття творчістю. У будь-якому випадку я буду займатись event-бізнесом, бо вся ця атмосфера весіль і свят мене захоплює. Я люблю свою справу. Не виключаю, що якщо переїду в інше місто чи в другу країну, поступлю на службу в якісь імениті студії. Проте, хочеться, щоб саме мій “Mi Flor” став потужною компанією з іменем. А от в офіс я точно не повернусь. Разом із усіма тими задачами, які мені самій доводиться вирішувати, зі складнощами, я отримала свободу. Зараз я сама несу відповідальність за своє життя, за свій успіх і за свій розвиток. Якщо щось у мене не буде вдаватися, це буде лише моя відповідальність.

– Звичайно, треба виходити. Тут може бути розвиток, якщо будуть розвиватись суміжні сфери: коли почнуть з’являтись організатори свят, ведучі з новими поглядами, фотографи зі свіжим баченням. Зараз між тими спеціалістами, які працюють в місті немає співпраці. Мені ж хочеться, щоб весілля – стало цільним, режисерським продуктом, де продумана найменша деталь. Має бути прописана індивідуальна програма, кожен розважальний номер має бути продуманий у стилі молодят.

Варто відзначити, що публіка зараз розбалувана, її вже не здивуєш “чоботами”. Потрібно щось нове. В інших містах проводять цікаві інтерактиви, майстер-класи, гості залучені в якості дійових осіб. Проте, тут є своє замкнене коло: без клієнтів, які хочуть високий рівень послуг – не з’являться висококласні професіонали. Разом з тим, без спеціалістів, які пропонують такі послуги – самі люди цього не захочуть. Поки ти не запропонуєш, люди не розуміють, що можна робити інакше. Тому і  виходить стандартне 155-те весілля, як у всіх.

– Звичайний день декоратора – який він?

– Слід розуміти, що декор – це не робота в день весілля. Процес розпочинається задовго до дня Х. Взагалі, декоратор має бути і хорошим психологом, щоб уміти запропонувати людині те, що їй подобається, і разом з тим таке, де він зможе себе проявити. Не шаблонно, не скопіювати у когось, додати щось свого. Цьому я ще вчуся, стараюся, щоб кожного разу було краще.

Крім того, треба вміти приготувати презентацію, треба бути бухгалтером, щоб вірно прорахувати кошторис. Я собі не дозволяю змінювати кошторис, якщо я на початку прорахувалась. Як порахував спочатку – так і маєш.

А про мій день – якщо немає на носі замовлень, то це постійний пошук ідей, натхнення, переписка з клієнтами вдень, і вночі (з молодими мамочками особливо). Ми працюємо не по графіку, ми завжди на зв’язку. А натхнення – воно підживлюється, книгами, фільмами...

– Що ти зараз читаєш і що надихає робити свою роботу?

– Зараз я читаю ReWork (Джейсон Фрайд і Девід Хайнемайер). Почата також біографія Генрі Форда і книга про Google. Насправді, зараз мало для читання часу і від цього душа болить. Із художньої літератури останнє, що вразило, це брати Капранови “Забудь-річка”, книга багато що пояснює про наше сучасне, відсилаючи до минулого.

– У тебе велика команда людей?

– Моя головна команда – це мій чоловік. На монтажі я без нього взагалі не можу. Під час підготовки намагаюся справлятися сама. Команда потрібна під конкретний захід, і я залучаю людей, на яких можна покластися. Зараз даю лайфхак для тих, хто збирається спробувати себе у цій справі: не витрачайте гроші на оренду офісів і типові штампи. Мій офіс у телефоні і в комп’ютері. Проте, я дуже хочу привчити людей, що за творчість інших – треба платити. Я не повинна сама піднімати коробки з реквізитом, бути сама перевізником, монтажником і при цьому ще й творчо мислити. В кошторисі повинні бути окремі статті для цього, і окремо за роботу декоратора.

Також завжди намагаюся бути на боці клієнта – не просто витрачати його гроші, а раціонально їх перерозподіляти. Не розпорошити, а зекономити і все-рівно продемонструвати якість.

– Ви з колективом перші у місті почали робити workshops – колективні фотосети з продуманою стилістикою. Яка основна мета даної роботи?

– А як люди по-іншому зможуть дізнатися про те, що ми вміємо? На словах ти можеш багато розказати, а коли покажеш – зовсім інша реакція. Так ми наповнюємо власне портфоліо. Плюс, це дозволяє реалізувати якусь ідею, на яку в тебе немає клієнта. Це один із інструментів, який рухає ринок, і допомагає знайти однодумців.

– Не знаю, чи це буде відповіддю, проте найгірше, це коли декоратори ловлять “зірку” і думають, що вони вже знають все. Тут немає стелі, до якої можна піднятися. Все що відбуваєтся в світі – напряму впливає на event індустрію. Увесь час потрібно бути в тренді, в курсі новин, постійно себе підживлювати. Головний мінус – коли людина такої професії розслабляється, а на цьому приходить декоратору кінець.

Джерело: novograd.city

Новини Житомира