Олександр народився невиліковно хворим. Недуга поставила хрест на нормальному житті. Але він не здався! Щодня боровся із собою. І зрештою переміг себе, потім — чемпіона світу, а головне — знайшов справжнє кохання. Про себе він сказав так: «Моє життя схоже на те, як я граю в шашки. Це гра зі самим собою. Я щодня намагаюся перемогти не когось, а самого себе. Постійно думаю, що мені робити, щоб перемогти», - пише Житомирщина.

  В Олександра — важка форма ДЦП. Здорові спортсмени важелезні штанги піднімають, а він зізнається: «Мені боляче пересувати шашки. Іноді, коли їду на змагання, боюся, чи не болітиме так, що я просто не зможу їх пересувати». Є ще одна проблема. Через хворобу в нього погана дикція. Але рятують комп’ютер та Інтернет.

  Грати в шашки його навчив брат Максим. Олександру тоді було вісім років. Гра настільки його захопила, що на вулиці клав на лавку дошку, розставляв шашки і просив, щоб хтось із ним зіграв. Дуже хотів навчитися перемагати. Для цього були особисті причини. Відомо, що діти в такому віці іноді виявляють зневажливе, навіть жорстоке ставлення до ровесників, які «не такі», мають фізичні вади. «Я вирішив, що треба бути розумним, щоб інші могли зрозуміти, що інваліди — теж люди», — пояснює Олександр. Тепер, до речі, партнери для гри у нього є в різних країнах — за допомогою Інтернету.

  А тоді саме там, за шашковою дошкою на лавці, з хлопчиною познайомився його перший тренер Віктор Ішков. Олександр каже, що той йому — як батько. А тренер пригадує: «Сашкові було 12 років, коли я вперше його побачив. Він дуже погано пересувався, а коли говорив, його ніхто не розумів. Діти його обзивали. Коли зіграли, я побачив у ньому бажання і здібності».

  Олександр добре пам’ятає, як восени 1997 року вперше потрапив на заняття до спортивної школи. День за днем він удосконалював свої навички. Розумів: шашки зможуть допомогти йому довести всім, що інвалід — це не вирок. Хоча проста для здорової людини гра потребувала від Олександра неймовірних фізичних зусиль. Та вже через три місяці занять із тренером здобув першу маленьку перемогу — став чемпіоном школи.

  Проблеми зі здоров’ям не завадили Олександру Гонгальському стати чемпіоном міста, області. Згодом він виборов право представляти Україну на чемпіонаті Європи, де на одне очко зміг переграти найсильнішого шашкіста світу. «Це була велика перемога над собою. Я виграв не в нього, а в себе», — так Олександр оцінив свій успіх.

  «У мене є багато мрій. Щодо шашок — то мрію стати чемпіоном світу серед здорових людей», — каже Гонгальський. Його гасло — таке: «Усе починається з мрії. Мрій та дій — це запорука успіху. Яке б тіло ми не мали, ми повинні прожити це життя на повну».

  Його мрії є кому підтримувати. Головна опора — дружина Тетяна. Познайомилися вони в таборі, організованому однією з протестантських конфесій. «Я давно хотів знайти дівчину. Хотів мати повноцінну сім’ю. Але не міг і подумати, що зустріну дівчину без проблем зі здоров’ям, яка сприйме мене таким, яким я є», — зізнався Олександр. А Тетяна нарікала на те, що не складалися стосунки з чоловіками, бо не було взаєморозуміння. З кожним днем вони дедалі краще розуміли один одного. І вже на другому місяці знайомства Олександр запропонував їй стати його дружиною. Тепер вона — його перша помічниця під час змагань. Тетяна ходи записує, разом партії аналізують. Після одруження перебрався з Новограда-­Волинського до Житомира. Обоє мріють, що й син, теж Олександр, досягне успіхів у спорті.