У Пулинському районі релігійна громада допомогла прийомній родині, яка виховує 5 дітей, із будинком. Тому подружжя, не зволікаючи, взяли до своєї сім’ї ще трьох синів. Таким чином в області створили ще один ДБСТ, в якому наразі виховують 8 діток. Батьки запевняють, що мають бажання та сили допомогти ще кільком дітлахам.

  «Той, хто хоч раз побував у дитячому будинку і бачив дітей-сиріт, змінюється назавжди. Принаймні, я коли вперше відвідала інтернат, то вийшла звідти зовсім іншою», - розповідає мама 8 дітей Людмила Відніченко.

  Подружжя Відніченків довгий час мріяли про дітей. Навіть з міста переїхали до села в Кіровоградській області, де придбали приватний будинок. Так сталося, що в цьому населеному пункті було багато прийомних родин, які виховували дітей з дитячих будинків. За словами пані Людмили, вони познайомилися з сусідами, і впевненість у тому, що їм теж потрібно допомогти дітям, котрі залишилися без батьків, стала ще сильнішою. Адже раніше вони вже відвідували інтернати, спілкувалися там з дітьми, і думки про те, що можуть стати справжньою родиною, не покидали їх. Так, у 2011 році сімейний затишок та батьківську любов знайшли у Людмили та Євгенія брат та дві сестрички.

  «Ми взяли одразу трьох діток: Колю, Альбіну та Аміну. Зараз наш Коля служить в українській армії, він обрав для себе цей шлях. Діти прийшли до нас в родину в підлітковому віці. Адаптувалися і відкривалися досить довго. Кожен індивідуально пристосовується до нового життя. Але це не швидкий процес, це займає цілі роки», - розповідає пані Людмила.

  Багатодітна мама розповіла, що з появою в родині дітей, життя змінилося. Не завжди все дуже просто. Проте за її словами, бачити як змінюються діти, як вони вчаться любити, дружити, - це варте усіх зусиль. Коли старший син Коля став дорослішим і пішов на навчання, тоді батьки вирішили до своєї прийомної родини взяти ще діток, адже їх будинок міг дати прихисток і сімейне тепло. Так до дівчаток приєдналися ще дві сестрички – Настя та Катя. А згодом соціальні служби запропонували Відніченкам взяти на виховання однорічного хлопчика. Найменшого Семена всиновили. І відтоді в родині вже було п’ятеро діток.

  «Ми з 2014 року зверталися у всі інстанції, до місцевих підприємців, депутатів з проханням допомогти нам із будинком. Адже зрозуміли, що можемо і маємо допомогти й іншим дітям. Ми були готові створити дитячий будинок сімейного типу, щоб можна було виховувати більше діток. Проте у нашому будинку не вистачало житлової площі. Чотири роки ми шукали шляхи вирішення. І одного разу нам запропонували будинок у селі Житомирської області. Ми подумали і погодилися. У серпні цього року переїхали  до невеличкого села і вже починаємо налагоджувати своє життя тут», - продовжує мама Людмила.

  За словами Людмили Відніченко, релігійна громада допомогла їм з будинком. Тепер вони мешкають у великому приватному домі у селі Сколобів Пулинського району. Переїхали на проживання до Житомирщини у серпні місяці, а вже у вересні збільшили свою родину. Так ще три братики тепер виховуються у сім’ї Відніченків: Максим, Назар і Артем. Сучасний будинок з усіма необхідними меблями може стати рідною домівкою ще для кількох дітей. І пані Людмила з чоловіком відверто зізнаються, що не відкидають можливості, що їх родина стане ще більшою.

  «Діти потребують цілодобової уваги та опіки. Мама й тато в ДБСТ – це універсальні солдати, котрі можуть бути і лікарями, і юристами, і психологами, і будь-ким. Адже в батьків-вихователів немає ні вихідних, ні відпусток. Ось скоро прийдуть діти з молодших класів, треба нагодувати, зробити разом уроки, потім зі школи повертаються старші. А далі потрібно забрати молодших дітей з садочка», - окреслює свій щоденний графік мама Людмила.

  Людмила Відніченко переконана, що дітям потрібен постійний догляд та піклування. Особливо, коли це багато дітлахів, а не один-два. І поєднувати з роботою виховання восьми дітей вкрай важко. Адже,  за словами багатодітної мами, якщо ви берете в родину дітей з дитячих будинків, то їм потрібно віддати максиму тепла, любові, уваги та турботи, щоб вони могли звикнути до нової сім’ї, адаптуватися.

  «Це цілодобова робота над розвитком дітей. Головне, аби вони виросли і були людьми, сформувалися як особистості, стали успішними та щасливими. Ми навчаємо наших дітей отримувати задоволення від звичайних речей: природи, неба, води», - зазначає жінка.

  Пані Людмила запевняє всіх тих, хто вагається чи зможе, чи варто брати в свою родину дітей з дитячих будинків, не боятися. За її словами, якщо вже одного разу у вас з’явилася думка про те, що ви можете взяти на виховання дітей, вона вас більше не покине. І рано чи пізно ви зважитеся на цей крок – стати батьками. Проте краще не зволікати, аби потім не жаліти, що могли подарувати щастя дітям та собі, але не зробили цього, або не зважилися на це вчасно.

  «Головне – не боятися. Мрія має бути нереальною, інакше це просто плани на завтра. Виховувати дітей – це не просто, але ти це робиш, і ти від цього щасливий», - говорить Людмила Відніченко.

  Наразі у великій дружній  сім’ї виховується вісім дітей: Альбіна (17 років), Аміна (16 років), Настя (13 років), Катя (8 років), Максим (7 років), Назар (6 років), Артем і Семен (по 4 роки). Батьки Людмила та Євгеній Відніченко намагаються часто організовувати спільне дозвілля для своєї родини: прогулянки парком, пікніки, приготування шашлику.

  Такі люди і сім’ї саме сьогодні і зараз творять сучасну Україну. Наше майбутнє – це діти, і піклуватися про їх духовний та фізичний розвиток потрібно вже зараз.

Нагадаємо, що нещодавно у Житомирі відбувся обласний фестиваль "Єдина родина - єдина країна", участь у якому взяла й родина Відніченків.